В мене дуже чутливі зуби. Їх просто судомить. Досить часто. Коли я вмикаю телевізор. Безумовно, моїй стоматологічній проблемі є рада - телевізор не дивитися, взагалі. Та зовсім не вмикати прилад не виходить. Іноді фільму якусь хочеться подивитися, лежачи неробою на канапі, іноді новини, а то раптом війна, боронь Боже, а я, як завше, дізнаюся про це останньою. Мене і так вважають особою, що напрочуд влаштувалася - не знаю, що в країні коїться, окрім прізвища чинного президента. Моя індиферентність до політики вже набула анекдотичного рівня, бо коли посеред куртуазної бесіди за чаєм звучить якесь ім’я, судячи по всьому, ключове для теми і я щиро питаюся «а хто це?», спочатку запановує тиша, потім починається регіт, потім я узнаю, що це наш прем’єр. Так от, це я до того, що «ящик» іноді дивлюся, щоб не випадати з контексту. Але новини часто-густо доводиться чекати, кінішку шукати, от і клацаєш каналами. А там такоє… Ось тут і починаються проблеми зубів. Бо якщо вважати телевізор віконцем у світ, люстром цивілізації і фільтром для мас, кнопочками якого тисне «світове залаштуння», то ліпше б я жив у п’єсах Іонеско, там все зрозуміло, логічно, вишукано і інтелігентно. І зуби мені від тамтих не болять. Бо що ми бачимо між Шустером і Джеймсом Бондом? Як що не рахувати дурної кількості і такої ж дурної якості кулінарних програм, то загальну телемасу складають реклама і російський гумор який гібридизувався із російською ж попсою. Це, панове, смішно. Аж до зубовної сверблячки. Мікроби в ультрафіолетовому світлі. Та проти тих існують хоча б різні туалетні свійські птиці. А це, напевне, мікроорганізми зовсім іншої ґенези. Віруси. Яку вакцину не винайдуть, рано чи пізно вони починають нею ж харчуватися із подальшою мутацією. І найсумніше, що ці віруси вражають мозкові клітини. Із ускладненням на зуби. Може я утрую, але чому (якщо проглянути заради експерименту впродовж дня весь ТБ-потік) починає здаватися, що телевізія як концепція інформаційного поля існує лише для того, щоб ми пореготали, зрозуміли, що жити без надцятої пляшки шампуню від лупи негідно цивілізованій людині і що шлюб рятує виключно фарба для волосся нової збагаченої формули. А те, що намагається показати Шустер, жах і триндець і краще ми цього дивитися не будемо, а ліпше послухаємо старо-нові пісні про головне у виконанні шеренги «співаючих трусів», здоровіший сон буде. Хто ж визначає, що для нас головне і чому нас вважають за бовдурів? Чи може ми такими і є, якщо тішимося з цієї сміттярки і вважаємо найголовнішими новинами, гідними обговорення, кого там ще зачарувало кохання на тлі пейзанських пейзажів і амнезій та яка ще капость трапилася у кадетській казармі? Ой, щось мені знов із зубами. От пишу вам це, а стан як у героїні старого анекдоту про «ды». Пам’ятаєте, в неї все зуби зводило. Правда, від іншого, але відчуття адекватні.

Звісно, про це, про мотлох, що сиплеться з наших блакитних екранів, говорено неодноразово, бідкалися і про катастрофічне зменшення якісних культурологічних програм, і про навалу несмаку, вжахалися, що гламуризований відео-потік програмує лише певний тип свідомостіі, і плювалися від страждань нескінченних вже вітчизняних «рабинь ізаур», т.д. і т. п. Телебачення існує за певними законами, без реклами йому не вижити, без масового, бажано оригінального продукту, теж, рейтинг – пророк його. Все це зрозуміло. Але навіщо ми хаваємо лише те, що нам впихають? Де, блін, наша екзистенційна воля? Адже рейтинги залежать саме від глядача. І не треба казати, що показують лише те, що хочуть дивитися. Навпаки, коли раз за разом пропозиція не виходить за межі певного, кимсь складеного меню, врешті решт будуть дивитися те, що є, доки не звикнуть. Програмне програмування. Виходів лише два – або, знов таки, взагалі не дивитися, або вести підривну роботу. Адже можна довго теревенити, що від нас нічого не залежить, не ми при кермі, скільки не дзявкай, нічого не зміниться. Може й не зміниться, але ми того не дізнаємося, доки не спробуємо. Бо якщо взагалі нічого не робити, тоді точно ніяких змін. Вода камінь точить. Тому будемо говорити, в нас демократія, свобода слова і волевиявлення. А то зуби страшенно зводить.

Іда Ворс