Хочете знати, як я провів свята? В постійних роздумах про долю неньки-України. Навіть, коли до Великодня коптив шинки, ковбаси і полядвиці. Навіть, коли пік паску. Ні, не власноруч, а в міні-пекарні. Навіть, коли те добро святили ми з усією родиною в церкві. Весь час думав про неї, про неньку. Ходіння по гостях, приймання гостей у себе, Великодні гаївки плавно перейшли у день міста Львова і у феєрію забав. Але я не переставав думати про неньку. Може, саме тому я не об’ївся і не обпився.

Думайте про Україну, і ніколи не розтовстієте!

Увесь цей час я вмикав телевізор тільки для того, щоби переглянути новини. 1 травня якась дурепа на 5-му каналі повідомила, що комуністи у Львові зібралися біля... пам’ятника Леніну. Але це мене не збило з пантелику. Я не став думати про те, де вона у нас побачила пам’ятник Леніну. Я думав про неньку.

І знаєте, що я надумав? Ми замало агресивні. Це нас розслабило, і ми втратили пильність. На нас постійно нападають, а ми навіть не відгавкуємося. Пуцін намолов дурниць на саміті в Бухаресті, а скандалу нема. Де наші зуби?

В новинах повідомили, що Греція запропонувала Македонії перейменуватися на тій підставі, що історично Македонія знаходиться у Греції. Без виконання цієї вимоги Македонія не може вступити ані до НАТО, ані до ЄС, бо Греція всі її спроби заблокує.

Я мало не вдавився тим смачнющим перекладенцем, який спекла моя тестьова. «О! – вигукнув я. – Еврика! Я знаю, як нам продемонструвати свою рішучість, зуби, ікла і кігті».

З історії відомо, що самоназва, яку взяли собі ті, кого раніше називали західними болгарами, штучна. Болгари й досі не можуть із цим змиритися. А македонці усіляко намагаються витравити зі свідомості свого народу той скромний факт, що вони колись були болгарами. Перевидаючи нині фольклорні збірники з ХІХ сторіччя, вони вилучають з них будь-яку згадку про «західних болгар», заміняючи їх на «македонців», хоча різниця у мові приблизно така ж, як у галичан і наддніпрянців.

А тепер про те, що мене осінило. У японців це називається саторі. Осяяння.

Якщо ви у цей момент що-небудь жуєте, то негайно проковтніть. Проковтнули? Тоді читайте далі.

Я зрозумів, що наш порятунок у тому, аби взяти приклад з Греції. От набратися нахабства і запропонувати Росії перейменуватися на Московію. Після всього того хамства, яке озвучив Пуцін, це було б цілком на часі. Дуже скромне бажання.

Я ж не кажу: поділіться з нами Сибіром, який ми разом із вами підкорювали, колонізували і заселяли. А також Зеленим Клином, Камчаткою і Сахаліном. Поділіться нафтою і газом, які ми разом із вами добували на цих територіях, бо нашу нафту і наш газ ви випомпували у першу чергу.

Нарешті ми змогли би повернути собі свою історичну назву Русь. Бо назва Росія – це такий самий штучний витвір, як і Македонія. Щойно у 1721 році Петро І прийняв титул Імператора Всеросійського. Але світ і надалі називав Московію Московією. Меншиков навіть надіслав петицію у Копенгаген: «Во всех курантах печатают государство наше Московским, а не Российским, и того ради извольте у себя сие престеречь, чтобы печатали Российским, о чем и к прочим ко всем Дворам писано». Назва Росія поширилася тільки після наполеонівських війн.

Тривалий час московіти не мали своєї назви. Бо навіть ще й у ХІХ сторіччі називали себе «московскими людьми», «крестьянами» або «православними».

«В огромной части своей территории русский народ не дает себе никакого названия», – нарікав учений А. Соболевський. «Разумная вещь написать воззвание к русскому народу, как его пишут в других странах: «французы!» или «британцы!». «Русские!» – не годится, сам язык не потерпит. А на всех сходках по всем просторам России произносят речи с воззванием «Православные!». Вот как русский народ определяет свою национальность», – писав І. Аксаков.

Ще у ХІХ столітті західні українці називали себе русинами. Юрій Федькович писав про Полтавську битву: «Москалі здобули Русь».

Тим часом назва «русские» – взагалі якась чудна. В середньовіччі так називалися народи, завойовані русичами – чудь, меря. «В самом этнониме «русские» слышится плененность, принадлежность, а не самостоятельное бытие… Были попытки ввести другие имена: русичи, россы, но они не привились. Народ сознавал себя русским (барским, царским, казенным). Русские не владеют Россией, они принадлежат Руси» (Г. Померанц).

«Русские, кажется, один из немногих народов в мире, самоназвание которого является прилагательным, а не существительным», – дивується історик В. Кожинов.

«Русские – это некое притяжательное название… а русины – это название самодостаточное. Такое же, как поляки, англичане, шведы или, скажем, каталонцы» (А. Бушков).

Те саме знаходимо і у Льва Толстого. Бо мучило це, мучило московських інтелектуалів і досі мучить. І буде мучити, доки історична справедливість не відновиться.

Що не кажіть, а підстави для претензій у нас ще кращі, ніж у Греції.

А якщо Московія не захоче повернути собі свою історичну назву, то ми заблокуємо її вступ до СОТ.

Коли ж ми знову станемо Руссю, то візьмемося нарешті за тотальну русифікацію українських московітів по повній програмі. Хочете бути руськоязичними? І будьте!

Комуністи у Львові зібралися біля пам'ятника Леніну.

Москалі здобули Русь.

Це досі мучить російських інтелектуалів

Якщо Московія не захоче повертати собі свою історичну назву, ми заблокуємо її вступ до СОТ.

Хочете бути руськоязичними? Будьте!

(фото - art-holding.ru, trekearth.com, greep.net, alpindustria.tour, knifelife.ru)