Бійці альтернативного фронту

Уявіть собі, куди ваша Дуся потрапила в неділю. На рок-концерт! Я, завсідник гламурних заходів, прийшла слухати 22 гурти, які змагалися в українському фіналі The Global Battle of the Bands («Велика рок-н-рольна битва») за право виступати 14-15 грудня в лондонському клубі La Scala. Як розповіли мені компетентні в музиці люди, цього року в Лондоні зберуться представники 35 країн. Причому з пострадянських країн Україна – єдина, хто делегує свого учасника і робить це вже вп’яте! Торік ми були третіми за кількістю команд-учасниць національного відбору, а наш фіналіст – група «АтмАсфера» – став таким собі чемпіоном Європи, пропустивши вперед Фарери, Штати і Японію.

Ще до початку концерту Дуся витягла з-за столика журі музичного критика Юрка Зеленого.

– На GBOB зазвичай перемагають важкі гурти. Єдиним винятком торік була «АтмАсфера». Чому так?

– Якось так склалося, що в Україні «Битва гуртів» себе подала як збіговисько і змагання гуртів важкої стилістики. З іншого боку, попсня має більший доступ до ЗМІ, відповідно, їм цей конкурс не такий потрібний. А молоді гурти ніхто не бере, ніхто не крутить, не показує. Водночас у Канаді, у США, Європі є мережа молодіжних радіо- і телестанцій, які за своїм форматом дозволяють це крутити. Це може бути або окремий канал, або окремі авторські програми.

– Чому альтернативі нема місця на ТБ і радіо? Хто блокує дорогу молодим гуртам?

– Сьогодні програмною політикою керують жлоби совєтського пошибу. Вони виросли на совковій естраді і не розуміють сучасного. Вони не дають цього в телерадіопростір, відповідно, вирощують нового слухача, який знову хаває совкову естраду. І ми себе знову відганяємо назад і самі не створюємо конкурентоспроможного пісенного продукту, розрахованого на те, щоби позмагатися за західний простір. У нас за щастя – поїхати в Москву відіграти. А в музичному плані Росія – країна третього світу.

– Юрко, яку музику ви особисто слухаєте і поважаєте?

– Я уже вийшов із того віку, коли слухав певну стилістику. Якщо пісня мені лягає на вухо, питання п’яте – яка це стилістика. Оця прив’язка «гот, панк, емо» насправді є шоу-бізнесовими хитрощами, аби тебе втиснути в певний ринок збуту. Головне – працювати над вихованням смаку, а не прив’язуватися до певної стилістики. Просто в молодих людей є потреба вирізнятися. Я, скажімо, теж ходив у камуфльованих штанах і балахоні, носив «мартінси» і був чорним «нєфором».

– Тобто в усіх неформалів це пройде з віком?

– Звичайно! Я почав розуміти: чого я маю паритися влітку в берцях, якщо можу носити кросівки. Штани камуфльовані ношу досі, але керуюся іншими критеріями: вони немаркі, міцні і мають купу кишень. Коли я ходив до школи, хлопцям забороняли носити довге волосся. Зараз мені ніхто не нав’язує стригтися, але я сам стрижуся під бритоголового.

Юрко Зелений: «Напевно, я вип’ю»

Відпустивши Юрка Зеленого до колег (якраз почався виступ першого учасника), Дуся вирішила розпитати директора української дирекції GBOB Олексія Балбека про справи організаційно-грошові.

– Как вы решились проводить здесь «Битву»? Купили лицензию?

– Я давно и хорошо знаю автора GBOB – норвежца Торе Ланде, отца A-Ha и Europe. У нас дружеские отношения, и он мне предложил этим заняться в Украине.

– Можно ли считать GBOB, с точки зрения бизнеса, прибыльным проектом?

– Пока в Украине он убыточный. Проект построен на взносах, которые платят команды (15 фунтов стерлингов с каждого участника группы), из которых формируется призовой фонд, выплачиваемый победителю финала в Лондоне. Каждый национальный директор в любой стране поставлен в условия хозрасчета. Он должен собрать деньги, послать их в Лондон, оплатить трансфер и пребывание в Лондоне своего участника. Мы надеемся, что рано или поздно кто-то проявит интерес к живой музыке.

– Какова общая смета украинского отборочного цикла?

– У нас за пять лет минус 30 тысяч долларов. Когда мы приходим к спонсору и говорим, что это живая музыка, после слова «живая» у людей пропадает интерес.

– А телеканалы интересуются?

– Телеканалы боятся, клубы для нас закрыты – всем им интересно видеть звезд и стремно принимать непонятных зрителей и команды, которые могут поломать аппаратуру. Но когда Владимир Оселедчик был генпродюсером «1+1», он захотел приурочить наш конкурс к 10-летию канала. К сожалению, он ушел с должности, и все застопорилось. Хотя наш участник «Анна» – любимая группа Ольги Герасимьюк, она приглашала их выступать на свой день рождения пару дней назад. По гламуру ударили, будь здоров! Там было много депутатов, группа «Анна» их взорвала.

– Ничего себе! Кстати, мне рассказывали, что первую «Битву» поддерживал кандидат в президенты 2004 года Александр Ржавский.

– Слава Богу, что он тогда появился…

– После этого были предложения от политиков?

– Нет, вообще не было.

Олексій Балбек рахує, скільки витратив на GBOB

Я нарешті угомонилася і пішла послухати музику. На сцені якраз грали улюбленці Ольги Герасим’юк. Їх уважно слухав Дусин злий автор – Матвій Нікітін. Колись він, виявляється, запускав GBOB і працював виконавчим директором. А тепер був на концерті просто гостем. Згодом за наш столик підсіли хлопці з гурту «Скай», які жваво реагували на те, що відбувалося на сцені. Потім «Скай» пішов, і прийшов Сашко Піпа – екс-басист «ВВ», засновник «Борщу», а нині – натхненник власного гурту @TRAKTOR. У Піпи я спитала, чому він зі своїм новим проектом не бере участі в нинішньому конкурсі, адже «Борщ» колись подавався на «Битву». «Проект з’явився пізніше, ніж були відбіркові тури», – пояснив він.

– І як вам те, що тут відбувається?

– Грають гарно, а співають нецікаво. Я всього не чув, але все що чув, уже десь чув, – скаламбурив Піпа.

Сашко Піпа: «Я це вже десь чув»

Я була повністю згодна з Піпою – більшість учасників займалися звичайним епігонством. Більш того – були подібні між собою, навіть у назвах. Дуся помітила, що виступали гурти Dalai і Dalai Lama. Враховуючи, що на естраді вже працює співачка Lama, напрошується висновок: або буддизм міцно пускає коріння в Україні, або в музикантів проблеми з фантазією. Хтось намагався виділитися трембітою («Кораллі»), інші влаштовували шоу з манекенами («Ет сетера»). З емоційним надривом відіграв гурт Marakesh.

– Для нас музыка – в первую очередь искусство, – повідав Дусі вокаліст-гітарист Marakesh Марік. – То, что из меня выливается во время написания песен – это необъяснимый процесс. Я просто делаю это с первых классов школы. Сейчас мне 20 лет, Marakesh я собрал семь лет назад. К счастью, я не обломался и продолжаю творить.

Marakesh в ударі

Трохи втомившись від навали гучної музики, ваша Дуся направилася перехилити чарку-другу до бару. І кого б ви думали я там зустріла? Ще одного злого автора – Костянтина Дорошенка – і генпродюсера Enter Music Юрія Молчанова. Замість того, щоб уважно слухати конкурсантів і виставляти їм оцінки, вони спілкувалися за бар-стійкою.

– Почему вы сейчас в баре, а не на рабочем месте среди членов жюри? – питаю в Юрія.

– Практически две трети музыкантов я слышал раньше – в виде компакт-дисков, которые мне приносят молодые исполнители, часть групп я кручу. Пока я отсутствую, на моем месте сидят мои музыкальный и шеф-редактор – люди, которым я абсолютно доверяю – Мила Кравчук и Игорь Федоренко. Симбиоз их мнений часто в моей работе является ключевым. Это безумные меломаны, которые в музыке знают столь много, сколько я в своей жизни не слышал.

– А вы себя относите к числу безумных меломанов?

– Да, но я слушаю совершенно другую музыку. И в силу работы и возраста рассматриваю музыку, и телевидение в том числе, в первую очередь как бизнес-проект. Я могу оценивать группы с точки зрения коммерции, их потенциальной успешности на рынке, стилевой форматности, качества. К сожалению, я уже не 16-летний подросток, которого разбуди в три часа ночи – и он назовет географию полутора тысяч групп наизусть.

– Румынское ТВ делает прямые трансляции финалов GBOB из Лондона. Как известно, румыны даже нас учат делать ТВ. Насколько перспективно в Украине транслировать финал конкурса в Лондоне? Может, нам тоже стоит поучиться у румын?

– Более чем уверен, что транслировать подобный конкурс нужно. И румыны делают правильно. Но на сегодняшний день, к сожалению, подобная музыка и подобный жанр находятся у нас под грифом «Альтернатива». У нас существует некая неразвитость этого бизнеса. В стране значительно больше музыкальных каналов, чем может вместить рынок. Их форматирование не проведено до сих пор. Мы заняли свою нишу много лет назад, хотя при том раскладе могли занять другую. Я думаю, что мы будем ее развивать.

Костянтин Дорошенко та Юрій Молчанов обговорюють румунський телевізійний досвід

Після цього Юрій розповів вашій Дусі про переформатування його каналу. Інформацію в мене вкрали колеги з «Детектор медіа» і вчора вже про це написали. Поговоривши про нову концепцію Enter Music, ми зачепилися за стилі управління. Юрій у цьому плані поважає Ганну Безлюдну.

– Ведь бизнес не является конечным продуктом нашей деятельности, – переконував мене Юрій. – Мы развиваем людей. Все гнобят Безлюдную, а она ведь занимается тем же самым: она подымает молодую поросль! Говорят, она жесткая. Да, она жесткая. Ну и правильно! Она лупит молодежь, но молодежь развивается. И потом они будут ей благодарны. Созановский когда-то меня пинал, когда в 2000 году я пришел молодым редактором на «Интер» в программу «Пропаганда», – и я благодарен ему за это. Мы своих детей тоже иногда лупим. Они обижаются, а потом вырастают и говорят «спасибо».

У той час, як я теревенила в барі, судді здали свої протоколи з голосуванням ведучому Владу Ляшенку. Тому, поки на сцені грали торішні представники України в Лондоні – «АтмАсфера», я пішла допитувати музичного критика Макса Віхотя.

– Уровень участников растет, с каждым годом сложнее выбирать. В этот раз у меня было до 10 «железных» лидеров. Причин этому несколько. Во-первых, количество конкурсантов в региональных отборочных турах – больше сотни. Соответственно, чем больше выборка, тем больше интересных групп попадает в финал. Во-вторых, почти все уже научились играть.

– А петь?

– Петь – не все. Но на лицо прогресс.

– На какой жизненной фазе в Украине музыкальная критика?

– Как и все в нашей молодой стране, музыкальная критика формируется – вместе с шоу-бизнесом, с музыкальной прессой. К сожалению, в Украине нет хорошего печатного музыкального издания. Телеканал Enter Music вещает в кабеле, поэтому он не может масштабно воспитывать вкусы. По большей степени, музыкальные медиа существуют в Интернете.

– Почему же до сих пор не появился ни один музыкальный журнал?

– Нет вкуса у публики, посему нет спроса. Нет спроса – нет и воспитателя вкусов. Получается замкнутый круг. При желании можно найти кадры для хорошего издания, радиостанции или канала. Но должны появиться любители музыки среди состоятельных людей, которые будут готовы инвестировать в такие проекты из любви к искусству, несмотря на то, что это будет убыточно.

Нарешті – оголошення переможців. Ними, на злість прихильникам важкої альтернативи, став колектив Tango Tempo, який грає щось на кшталт тріп-хопу (так пояснили Дусі). Самі музиканти групи живуть і творять в Ужгороді, а темношкірий вокаліст Мартін – у Харкові, де викладає англійську мову. Зв’язок тримають поштою: записавши інструментальні партії, інструменталісти надсилають їх до Харкова, де Мартін начитує англомовні тексти. У 2006 році Tango Tempo вже брали участь у «Битві», посівши п’яте місце, а ідеолога групи Андрія Гасинця визнали найкращим гітаристом України. Дуся розпитала басиста Родіона, що їм дав GBOB для розкрутки.

– Нас заметил журнал «Афиша», они провели с нами фотосессию, включили нас в сборник инди-музыки. Помог Enter Music: взял интервью, теперь ждут в ротацию наш клип, который выйдет через пару недель. Поначалу был ажиотаж, но нужно самим заниматься раскруткой, потому что внимание быстро угасает. Фестивали лишь дают видение других групп и того, что происходит в музыке. Например, сейчас в Украине тенденция к утяжелению. Tango Tempo не подпадает под рок-параметры, но на рок-фестивале мы всегда звучим тяжелее. Здесь условие – работать без электронных подкладок, поэтому мы подстраиваемся и переиначиваем свой звук. К сожалению, заболел наш диджей Алекс, который должен был играть сейчас на клавишных.

Дуся сподівається, що після перемоги в «Битві гуртів» і поїздки до Британії на Tango Tempo звернуть увагу не тільки «Афіша» й Enter Music. Принаймні, я їх помітила і вам про це доповіла. Тепер чекаю звістки з Лондона.

Цілую всіх, ваша Дуся.