Київ, 5 листопада, 06-00 година ранку.

У хай-тек-люкс готелі HYATT Посольство США проводить традиційну «виборчу вечірку» - яка, унаслідок різниці у часі між Сполученими Штатами та Україною, перетворилась на «вранішній ланч» (за наявності шведського столу, більшість гостей імпрези почувалися ситими, але сонними – кава діяла мляво).

Походжаючи поміж усміхнених американців – працівників дипломатичної місії, бізнесменів, науковців, – я марно шукала українських політиків. Ні, я, звичайно, розумію, що візит до Києва лідера Лівійської Джамахірії і по сумісництву власника нафтових свердловин героїчного Муаммара Каддафі – подія для вітчизняного політикуму непересічна, але ж... Але ж існує, принаймні, так званий дипломатичний протокол, який вимагає якщо не від Секретаріату Президента, то від МЗС України наявності поруч із Послом США Вільямом Тейлором чільників щойно названих інституцій.

Ці чільники таки пропустили чимало цікавих моментів – по-перше, можливості спокійно поспілкуватися і з американським послом, і з американськими бізнесменами (читай – інвесторами в українську економіку і, ймовірно, у чийсь чиновницько-депутатський бізнес). По-друге, скуштувати нормальний сніданок, при цьому спостерігаючи у прямому ефірі перебіг голосування і підрахунку голосів (пізніше – почути прощальну промову Маккейна і привітальну – Обами). По-третє, просто засвітитись перед численними камерами і диктофонами, оскільки з українського боку на «виборчій вечірці / вранішньому ланчі» були присутні в основному журналісти. На мій погляд, дуже багатьом вітчизняним чиновникам і політикам варто було би принаймні одним оком глянути, як варто проводити подібні виборчі тусовки – і як спілкуватися зі ЗМІ також.

А щодо новообраного Президента США Барака Обами, то скажу щиро: несподівано для мене, він мені сподобався. Як мінімум – грамотною, правильною англійською мовою і спокійним тоном розмови з тими мільйонами, хто його підтримав у досить жорсткій (по-футбольному - «на межі фолу») президентській кампанії.