Нашого брата-журналіста, як відомо, багато хто недолюблює. І ось що я помітила: нелюбов до клятих журналюг зростає пропорційно до рівня публічності, яка, у свою чергу, залежить від того, наскільки вами цікавляться ці самі журналюги. Тупі, примітивні, поверхові, ні на чому не обізнані, нахабні істоти, які копирсаються довкола і насмілюються ставити не завжди інтелектуальні і свіжі запитання, роздратували і небожительку української літератури Оксану Стефанівну Забужко.

Роздратували аж так, що письменниця у своєму щоденнику на «УП» написала цілий FAQ (в народі кажуть «фак'ю», що в цьому випадку дуже доречно) «для книжкових журналістів некнижкової країни». Спонукало її до цього отримання від якогось видання запитань, на які вона вже колись відповідала.

«Ні, мені справді цікаво: от куди, до лиха, вся наша інформація провалюється, в яку таку "чорну діру"? (Вже доводилося чути, що й Голодомор відзначати "придумав Ющенко", - так, ніби Кучмин на те указ не 2003 року з'явився, а десь до падіння Трої!) Таке враження, що інформаційної пам'яті в країні вистачає максимум на місяць-півтора. Що промовлялося в ефірі в минулому сезоні, те вже "стерлося", без жодних слідів і наслідків, а те, що торік-позаторік, то взагалі як з епохи палеоліту - "старожилы не упомнят"! У висліді ніщо ні з чим не в'яжеться докупи, і, відповідно, ніщо нікуди не рухається. І при тому, що найдивовижніше, всі працюють, і всі при ділі!», - обурилась письменниця. Вона виклала у своєму щоденнику відповіді на запитання журналістів (цікаво, що тепер буде з публікацією?) із наступним проханням:

«Отож дуже прошу: панове журналісти! Будь ласка, не полінуйтеся й скиньте цей текст (під катом) вашим колегам, котрі "по культуркє"... А ще краще - покладіть його в який-небудь редакційний файл для нових випускників журфаку, котрі завтра так само прийдуть освоювати ту саму тему "з чистого аркуша". Цим ви заощадите мені ще невідь-скільки років "рісайклінгу" - а крім того, поширите інформацію, яка, можливо, проспонукає когось не тільки до "здачі номера" (за студентською традицією - "здав та й забув"), а й до сяких-таких роздумів».

Очевидно, маємо справу з ноу-хау - «open-source-коментарями», які може тепер використовувати будь-яке видання без жодних копірайтів. Як зручно: не треба вигадувати запитання, дзвонити, ходити, захотів інтерв'ю з Забужко - бери, використовуй! Згодом, коли ці коментарі використають достатню кількість разів, щоб усі запам'ятали, їм можна буде присвоїти номери - «коментар №1», «коментар №2» - і економити газетну площу, наводячи лише номер.

Правда, народ у коментарях до запису стверджує, що написане пані Оксаною можна сміливо відносити до жанру наукової фантастики. Наприклад, що у Європі існує стандарт, за яким на кожні 2 тисячі осіб має бути одна книгарня (я собі теж подумала, що це трохи забагато). І те, що 85% книжкового ринку України займає продукція, ввезена з Росії. І взагалі, кажуть злі язики, ніякої статистики щодо ринку книжок в Україні не існує, так що цифри, які Забужко пропонує вписати в редакційні аннали, вона або вигадала сама, або запозичила в когось, хто взяв їх зі стелі... Коротше, ніякої поваги до авторитету Живого Класика. Соромно має бути, шановні колеги!

Піду, позаймаюсь самоосвітою,

Ваша Дуся.

Фото ut.net.ua