Згідно даним перепису населення України 2001 р., відсоток міського населення нашої держави складав 67,2, а сільського - 32,8. Проте, коли дивишся наше телебачення, виникає враження, що це співвідношення знаходиться саме в протилежному порядку.

Це стосується усіх складових процесу - від контенту до персоналій. Це проявляється, зокрема, в мові. Конкретно я маю на увазі не зовсім зрозумілі, та зовсім недоречні в інформаційному мовленні псевдонародні вислови та приказки на зразок „ані пари з вуст", „хоч греблю гати", „ані чічірк" або використання слівця „зась".

Це, власне, явище того ж штибу, що й шизофренічне мовне різномаїття на різних (чи то ріжних?) телеканалах (ефіру чи етеру?)

Відсутність сталої норми провокує й інші (енші?) мовні вольнощі. Коли ж до цього додається бажання прикрасити висловлювання яскравими оборотами, то й маємо всі ці кумедні „зась" та „ані чічірк" (звідки це, скажіть мені хтось, я не вчив цього ані в школі, ані в інституті, та не читав у творах українських класиків).

Даруйте, але наприклад в російському ефірі щось не зустрічається зловживання різними прислів'ями, яких в російській мові дуже багато (хоч греблю гати?)

Коли я чую всі ці окраси, то пригадую час, коли після закінчення інституту працював у сільській школі в Запорізькій області викладачем російської мови. Добрі поселяни (тричі підкреслюю, що з великою повагою ставлюся до людей, що живуть та працюють на селі, але не тоді, коли їх діти роблять погоду у державі на всіх напрямках) розмовляли звичайним, але тоді для мене дивовижним та жахливим суржиком. Й дуже часто вони вживали слова „ось" і „той" - за потребою та без неї. Ці слова з успіхом замінювали суб'єкт та предикат, типу „а він до неї прийшов і той". А що саме „той" - треба було зрозуміти з контексту.

То ж, коли з телевізора доноситься черговий „зась", здригаюся й з острахом чекаю, що незабаром пролунає новина на кшталт: „Юлія Тимошенко зустрілася із Володимиром Путіним і той".

Все, висловився, і більше про це - ані пари з вуст. Тобто - зась.

Фото - www.ukrlib.com