Після нескінченних вечірок і святкувань я нарешті поспілкувалася з розумною людиною ‑ Єгором Соболєвим. Як відомо, вже більше року працює його Бюро журналістських розслідувань «Свідомо». Та лише зараз я дізналася, що загальний тираж видань, в яких з''являються матеріали розслідувань, становить приблизно 500 тисяч екземплярів.

Я подзвонила Єгорові, і він підтвердив:

- Інформація виходить у газетах 19 міст ‑ від Ужгорода до Ровеньків Луганської області, і від Чернігова до Феодосії. Дійсно, загальний тираж десь так і становить ‑ 500 000.

- Розкажіть, чи змінився склад журналістів у бюро з моменту останнього інтерв''ю? Хто зараз працює з вами?

- В мене зараз працюють п''ятеро журналістів ‑ молодих, але дуже перспективних. Саша Акименко й Аня Бабинець, вони мають досвід у медіа. Аня прийшла до нас із «Українського тижня», Саша з «Інтера». Я дуже радий, як вони просуваються по своїх темах оборони і здоров''я. Максим Опанасенко робить успіхи в тому, щоби стати хорошим журналістом у темі освіти. Андрій Маланюк - у темі фінансів. І Ірина Бондаренко ‑ у темі енергетики і житлово-комунального господарства, які між собою, на жаль, дуже сильно пов''язані в нашій країні.

- Просуваючи інформацію в такий спосіб, ви намагаєтеся впливати на людей чи заробити?

- Коли така схема створювалася, я ставив дві цілі. Перша ‑ це отримати незалежність. Бо, коли ти працюєш із 19 головними редакторами, наприклад, один може не надрукувати розслідування про те, що ковбаса не є ковбасою, а є доволі сумнівним продуктом, просто тому, що в нього багато реклами цієї ковбаси. Але інші 18 надрукують, і це хороший спосіб набути незалежності. Втім, на моє відкриття, хороші успішні місцеві медіа набагато більш незалежні, ніж навіть успішні центральні медіа. Тому що, як правило, у їхніх власників більше нічого немає. Для них медіа є основним бізнесом. І вони справді розуміють, що, якщо до медіа буде менше довіри, то вони будуть менше заробляти, на відміну від власників більшості телеканалів. Така схема роботи з пулом гарних місцевих видань забезпечує мені незалежність. А друга ціль - це, звісно, доходження до читача. Я розумів, що створення бюро - це дуже довгий процес. Тобто, створити його легко, а зробити якісним - важко. І тому я поставив трирічний період, щоби це сталося. Щоби вийти на самооплатність. Насамперед для того, щоби виховати журналістів або знайти та залучити найкращих з інших медіа, що важко, тому що хороші люди відриваються тільки з м''ясом. І питання навіть не у грошах. Спробуйте, наприклад, Сергія Лещенка переманити з «Української правди».

- Як зараз? Удається виховати журналістів?

- Зараз ми працюємо вже14 місяців. У мене є ще 22 місяці для досягнення цілі. Мені дуже подобаються їхні успіхи. Їх тексти вже є професійними. Я взагалі мрію про те, щоби бюро не просто виховувало людей, а й знаходило для них достатньо творчих фінансових мотивів, щоб вони залишалися працювати в ньому. Я мрію, якщо чесно, про 60-річних журналістів, які залишаються журналістами, бо це добре оплачується, це престижно. Бо це їхня улюблена робота. А не втікають в інші професії, бо розуміють, що вище певного рівня, компетенції і заробітку в цій професії не стрибнеш ‑ що зараз відбувається скрізь. Досвідчені журналісти зараз - це фанатики, які небагато заробляють, але не бачать себе за межами цієї професії. І я хочу, щоб таких журналістів було більше, і бюро забезпечувало їм доходи, які дозволяють із гордістю сказати: «Я журналіст», як зараз говорять: «Я банкір».

- А яка зарплатня у ваших журналістів?

- Невелика. Я не думаю, що ця інформація має бути відкрита.

- А скільки коштує текст для регіональних ЗМІ?

- Ви точно з сайту Дуся?

- Точно-точно!

- Ціна прив''язана до вартості журналістської праці в конкретному регіоні. Однакового рівня, наприклад, найпопулярніші газети, все одно, мають різні зарплати журналістів, то прив''язуємося до вартості журналістської праці. Зараз ми встановили ціну 25% від зарплати хорошого журналіста у виданні, що підписується.

- Ви говорили, що в регіонах більш незалежні видання. Ви маєте на увазі приватні?

- Так, звичайно. І я пишаюся, що працюю для цих газет. Бо ці газети здобули високу репутацію для себе в місті, бо ніхто не буде просто так купувати місцеве видання. І працювати для них - це гордість. А коли в тебе відчуття, що ти працюєш одночасно для 19 таких видань, то гордість помножується в 19 разів. Медіа дають сьогодні багато інформації, але мало розуміння. Ми знаємо, що злочини не караються, а прокурори і судді купуються. Але чи багато ми бачили матеріалів про те, як це змінити. Або про те, хто заважає це змінити. Тобто я виховую в своїх колегах дві одночасні якості. З одного боку - бути дуже конкретними, не писати взагалі, а писати про конкретні приклади з конкретними доказами. З іншого - бачити за деревами ліс. Питання не в тому, щоб описати якісь злочини, питання в тому, щоб це вплинуло на самоочищення суспільства. В цьому сенсі це для мене вплив, хороший вплив, тому що формат газети дозволяє більше пояснити, ніж формат телебачення, який найкраще передає емоції. І я в цьому сенсі щасливий повернутися до формату текстів.

- А були спроби розмістити через вас піарну інформацію чи джинсу?

- Ні, спроб не було. В мене, очевидно, погана репутація з цієї точки зору.

- Розкажіть про найближчі плани.

- Я зараз готую один проект, про який ще рано говорити. Але з великим захопленням і великими зусиллями всіх нас ми цей проект готуємо. Плани робити те саме, просто краще. Збільшувати кількість газет. Збільшувати якість матеріалів через зростання досвіду журналістів.

- І останнє питання. Чому ви не встали і не пішли зі студії Савіка Шустера, коли у шоу стався скандал із приводу нібито незапрошених «регіоналів»?

- Я, чесно кажучи, думав про це на початку, коли зрозумів, що це буде чергова сварка прем''єра з опозицією, навіть, псевдосварка, вистава для глядачів про справжню боротьбу. Але зрозумів, що навряд чи це буде ефективним, скоріше, це буде якісь картинний жест.

- Але ж ви не декорація?

- Але я не декорація, тому, в решті решт, поставив прем''єр-міністру запитання, яке вважав одним із найважливіших, про те, що в бюджеті немає грошей, а уряд це не визнає і заводить ціни і курс у зону великої небезпеки.

Тут просто ще є один мотив, який мене зобов''язав залишитися. Справа в тому, що я на цю програму попросився. Ми робили розслідування для «Української правди» про те, як прем''єр-міністр таємною вказівкою заборонила військовим критикувати стан справ в армії. Ми все дізналися, отримали саму вказівку, потрібні коментарі, потрібні факти, які пояснювали, чому вона була дана. Але нам була необхідна відповідь самої прем''єр-міністра, тому що цього вимагають журналістські стандарти, як ви знаєте. І я не міг цей коментар здобути в якійсь інший спосіб. Я сходив на засідання Кабміну, але там спілкування із прем''єр-міністром непередбачуване, вона швидко втекла від журналістів. Далі я намагався через колег у регіонах поставити запитання Тимошенко. Але і там спілкування не вийшло.

І я дізнався, що Юлія Володимирівна буде у Савіка Шустера, зателефонував, сказав, що хочу прийти, бо в мене є запитання. Але в ефірі я його ставити не буду, оскільки тоді взагалі не буде шансів отримати відповідь ‑ я його поставлю в рекламній паузі. Що я і зробив. Після цього піти було би свинством. Я свою роботу зробив, а їм демонстративно зіпсую. Адже я знаю, що порожні крісла - це поганенько для режисера чи головного редактора, яким є моя близька подруга Дарка Чепак. Там же нічого не було образливого для журналістської етики. Просто черговий балаган, в якому журналісти намагалися чинити опір, правда, без особливих успіхів, бо для цього потрібна насамперед воля ведучого.

Отже, у всього є інший бік. І моя Муся каже, що була б не проти зіпсувати одне-два політичних шоу хоча б заради слави.

Обіймаю, Дуся

Фото Сергія Старостенка