Ризикну назвати
щасливчиками тих, хто не погребував у святкові вихідні увімкнути ТРК «Київ»,
хто не спокусився дияволіадою на центральних каналах, не піддався загальному прагненню оточити себе блиском та,
вибачте на слові, красою, а натомість поринув у відеоверсію журналу «Крокодил»,
чим не побоявся стати на свята сміливий муніципальний мовник.
Окрасою святкового наповнення, безумовно, покликані були
стати короткі ролики із привітаннями від перших осіб столичної мерії. Вочевидь,
живих киян, зокрема таких, які не обов''язково володіють автопарком і зовсім не
завжди живуть на десятках гектарів, ці особи ніколи не бачили, оскільки їхні
побажання більше нагадували сигнали землян іншим цивілізаціям. Особливо
запам''яталася неперевершена у своєму шармі Ірена Кільчицька, яка захотіла, за
її словами, побажати лише (!) одного - надії. Мовляв, без надії жити неможливо.
На жаль, відома модниця не пояснила, як краще трактувати цю беззастережно свіжу
ідею: як тонку іронію чи відвертий цинізм. Одного разу мені як журналістці
пощастило по телефону пізнати весь діапазон можливих побажань від Ірени
Кільчицької. Повірте, він невичерпний у своїх можливостях. Особливо добре їй
удаються високі ноти та популярні в народі слова, які часто можна прочитати на
різного роду спорудах або почути від надто експресивних водіїв на дорогах. Саме
тому цілком віддаю належне заступниці мера - зичення хоча би надії із її вуст ‑ це як цвітіння
едельвейса, рідкісне і прекрасне явище.
Не поступився в харизмі своїй вишуканій колезі й дещо недорікуватий
київський мер. Щоправда, враховуючи ту негоду, яка спіткала місто на свята, а
особливо десятки і сотні невидимих снігоприбиральних машин на вулицях міста,
його привітання мимоволі видавалося зловтішним та непереконливим.
Усі ці щасливі посмішки, розбавлені пригнобленими
пролетаріями з агітреклами Януковича, які на каналі «Київ» мають дуже щільний
гастрольний графік, породжували різнобарвну палітру життя, нагадуючи, що свято
в ньому часто змінюється сумом і навпаки.
Далі тріумф телебачення продовжився програмою «По суті».
Хто не знає, це те ж саме, що «Кава з Дмитром Джангіровим», тільки без кави,
зате з політологом Вадимом Карасьовим. Протягом відведеного часу двоє
аналітиків, сидячи перед повними бокалами шампанського та чомусь хаотично
розкиданими на столі мандаринами, буквально зачитували одне одному заготовлені
тексти, намагаючись створити видимість невимушеної бесіди. Суть сказаного
постійно зводилася до безладу у владі, її безсиллі, неспроможності уряду до
ефективних дій тощо. І все б нічого, якби в той самий день ТРК «Київ» не висвітлив
ще одну подію за участі тих самих дійових осіб. Сюжет виник раптово, так само,
як і зник. Не в новинах, не в рамках будь-якої програми, а просто серед
рекламних блоків з''явилася інформація про прес-конференцію Вадима Карасьова,
Олеся Бузини та Дмитра Джангірова. Останній цього разу, на відміну від програми
«По суті», був представлений політологом, а не журналістом. Так ось, ці
оглядачі несподівано повідомили нам, що передвиборча діяльність Партії регіонів
та її кандидата проведена якісніше, вона має усі складові ефективної виборчої
кампанії, тобто Янукович не бив байдики, а весь передвиборчий час доносив до
людей основні тези своєї політичної програми. Кампанія ж Юлії Тимошенко
видається нашим героям схожою на яскраву кампанію Наполеона в російсько-французькій
війні 1812 року, в той час як дії Януковича нагадують більш мляві, зате значно
результативніші кроки, як у Кутузова. На цьому дивний сюжет закінчився. Схоже
на те, що пан Джангіров та пан Карасьов недооцінюють аудиторію свого каналу, бо
політологія в їхній інтерпретації елегантна, як слон, та неупереджена, як у
найкращі часи попередньої політичної п''ятилітки. На підтвердження приведу
останню фразу Джангірова в програмі «По суті»: «І пам''ятайте, політика - це те, про що ми розказували вам у 2009-му і будемо
розказувати у 2010-му». Краще й не пояснити, погодьтеся.
Наступною передачею, що балансувала на межі здорового
глузду та шизофренії, став документальний фільм «Василь Волга: моя влада». Це
романтична історія кохання лідера Союзу лівих сил та його дружини Влади, яку закадровий
голос назвав красивою і, що не менш важливо, доглянутою жінкою. Серед
слізливого потоку романтичних спогадів була й
повість про те, як одного разу пан Волга разом із покійним Євгеном Кушнарьовим
розробили закон про мову (йдеться про статус російської мови як другої
державної в Україні), і лише непередбачувана трагічна подія, а саме хвороба
спини Василя і навіть можлива ампутація ноги, не дали лідеру та чоловіку «доглянутої» жінки впровадити закон у дію. Закінчувався фільм словами
журналіста «Як би ж голові цієї сім''ї
удалося реалізувати свої плани відносно політичного життя країни! Кохана
дружина його підтримає». Цей документальний шедевр показали двічі: на
вихідні, 9-го та 10 січня, о прекрасній телевізійній порі 21:30.
Якщо абстрагуватися від політичної реальності, подібний
продукт, нехай і настільки антиукраїнський, можна було би сприймати як бурлеск,
карикатуру або ж навіть відтворення несмаку в чистому вигляді. Проте є одне «але» ‑ його створює державне комунальне
підприємство ТРК «Київ», існуюче на кошти киян. Тому, пане Джангіров, якщо вам
на каналі дійсно можна все, тоді ви краще переформатуйте його під
гумористичний. Так хоч можна буде відкрито посміятися, тому що в нинішньому
вигляді, боюся, досі знаходяться ті, хто вам вірить.
Фото Яны Новоселовой