Виконувач обов'язків шеф-редактора «Репортера» на Новому каналі, а фактично керівник цієї програми, Михайло Шаманов розповів про тонкощі адміністративної роботи редактора, модель стосунків у колективі для вдалого керування та про свою жагу творчої роботи.  

-  Чи приводили ви із собою нову команду, коли стали редактором «Репортера»?

-  Я прийшов у стару команду, яка в той же час була і моєю. Бо в 2008-му я пішов із «Репортера» у «Таблоїд», де працював ведучим. Там у мене була своя рубрика під назвою «Політика для чайників». Я підтримував стосунки із журналістами «Репортера», бо моя робота в «Таблоїді» була тісно пов'язана з тим, що відбувалося в парламенті. Ми з політичним кореспондентом їздили у Верховну Раду або в Кабмін, обмінювалися відео. Я завжди був у курсі того, що відбувалося в «Репортері». Коли я повернувся сюди в якості редактора, то колектив складався в основному з тих, із ким я працював із 2005 року.

-  Як вам на посаді редактора? 

-  Тут постає дилема: я начальник, вони підлеглі. А працювати в системі «Друзі, давайте щось зробимо» теж неправильно. Коли стосунки начальника і підлеглого переходять в дружні, це не дуже ефективно. Тому доводилося проводити певну межу між дружбою та роботою. Після роботи ми можемо зустрітися, піти на пиво, дискутувати, але робота є робота.       

- Які риси повинен мати редактор саме новинної програми, аби робити вдалий продукт?  

-  Редактором має бути людина з журналістським баченням світу і подій, які відбуваються в країні. Коли я став редактором, то спочатку відчував себе не у своїй тарілці, тому що на мене звалилася купа адміністративної роботи. Раніше головною в роботі завжди була творчість. Цей постійний драйв - виїзди, зйомки, відрядження - дарував смак життя. Я знав, судячи з рейтингів, що той чи інший мій сюжет сподобався глядачам.   Редактор же має вирішувати багато банальних буденних питань, дуже багато командно-адміністративної роботи. Бувають конфлікти, якщо, наприклад, журналіст посварився з оператором або прийшов лист від невдоволених глядачів, і треба проводити внутрішнє розслідування, виясняючи, хто і що не так зняв. Розриваєшся на усілякі дрібниці ‑ і день пройшов. І нічого творчого не зробив. Це навіть вводило в депресію, бо я відчував, що нічого не роблю. Та врешті-решт я зрозумів, що на цій посаді теж можна творити. Якщо журналіст не знає, як зняти сюжет, то ми всі разом думаємо, як це зробити, де знайти експертів і так далі. Але певної творчості мені не вистачає. Коли є час і натхнення, я ніколи не відмовляюся зробити сюжет. Немає нецікавих тем, є непитливі журналісти.  

-  Сюжети «Репортера» мають розважальний характер. Як склалася така редакційна політика? 

-  Новий канал почав позиціонувати себе як канал infotainment. Із 2005-го по 2007 рік наша аудиторія була більш молодою, жіночою. А от зараз вона подорослішала. Проте аудиторії Нового каналу і «Репортера» відрізняються. Зараз перед нашим випуском іде серіал «Щасливі разом». Орієнтуватися на глядача, який дивиться Букіних, я не можу. Тому що, на моє глибоке переконання, рівень програми «Репортер» має піднімати інтелектуальний рівень глядача до себе, а не опускатися до рівня Букіних. Хоча я поважаю цей серіал, він розважальний. Новий канал купив його, щоб глядач, дивлячись цей серіал, зміг забути про свої проблеми. Я підозрюю, що в нас є своя аудиторія, тому що після Букіних, на другій-третій хвилині, починають приходити глядачі.

Дуся 

Фото telekritika.ua