«Полюбите пианиста, хоть он с виду неказистый,
Не имеет званья до сих пор.
Не спешите расставаться,
Жизнь полна импровизаций,
Гениальным может быть тапёр»

У новому телесезоні «Великої політики» в передачі, окрім кардинального оновлення студійного інтер'єру, з'явилася ще одна новація: музичний супровід виступів учасників програми у вигляді мелодій, які музикант виконує на роялі. Одначе такі імпровізації на фоні виступів запрошених далеко не завжди доречні, бо звучать надто гучно, через що відволікають увагу та заважають сприймати дискусію.

Та й навіть у приглушеному вигляді цей акомпанемент як постійний подразник тисне на психіку, напружуючи і головних героїв передачі, і глядачів. Наскільки взагалі є вдалою ідєя проводити серйозну бесіду з приводу актуальних політичних подій у країні під рояль? У чому, як то кажуть, фішка?

Приходять на згадку слова з давнього шлягеру у виконанні Валерія Леонтьєва на музику маестро Раймонда Паулса «Полюбите пианиста». Проте у випадку з «Великою політикою з Євгенієм Кисельовим» проникнутися закликом видається дуже непросто, майже неможливо. Мимоволі народжується наступна імпровізація: «Уберите пианиста!».

«Полюбите пианиста быстро, быстро, очень быстро!
Современной музыки девиз.
И летел он на рояле, нажимая на педали,
У рояля есть одно крыло...»