Бо там, що не увімкни - "идет война народная. Священная война". Все стріляє, ба-бахає, громихає...

Люди у військовій формі та в цивільному з гвинтівками, пістолетами, автоматами весь час влаштовують засідки, рахують патрони, ладнають зброю, готуються до бою, йдуь в атаку, закидають один одного гранатами, "косять" з кулеметів, беруть у полон, підривають мости, пускають під укіс потяги. Хіба що в бетонні урни на трамвайних зупинках пекельні механізми не закладають.

І це - незалежно від 9 травня чи ще якої-небудь дати. Військові дії тривають на екрані цілий рік. І влітку, і восени, і взимку, і навесні. Кожного Божого дня. З невеличкими перервами на "поплавського", "кроликів" чи іншу дурню з тієї ж опери. А оскільки Перший Національний - державний канал, тобто рупор держави, то може такою слід вважати на сьогодні й офіційну державну політику? Чи не готують, часом, українців до війни? Тільки не уточнюють, до якої саме і з ким, але чітко сигналізують завжди бути напоготові.

Можливо, минулої п'ятниці в Дніпропетровську таке безперервне бомбардування глядацької свідомості нарешті далося взнаки, спричинивши вибуховий ефект у прямому смислі слова? В когось нерви не витримали, тому сам вирішив у війнушку погратися? Приміром, у "ліквідацію" чи в "диверсантів".  Але так, щоби все було по-справжньому, чи як нині модно казати, "в натурє".

Справедливості заради, слід розділити відповідальність Першого Національного за немилосердну мілітаризацію суспільної свідомості з іншими каналами, наприклад такими як "Інтер", "ІСTV", "Україна" та ще цілої низки. Там так само "батальйони просять вогню". От і допросилися.

Якщо ж взяти Інтернет-публікації, коментарі під ними, обговорення на численних форумах, то відвідувачів, які вважають владу абсолютно непричетною до серії дніпропетровських вибухів, як не дивно - переважна меншість. Такі ж самі настрої на вулицях, у чергах, в салонах громадського транспорту, на тих же зупинках. Зокрема і в Дніпропетровську, де живе автор блогу.

То невже ще "недомарширувалися",  "недоба-бахалися", "недоліквідувалися"? Війна з екранів вже перейшла на вулиці, на яких люди - реальні і потенційні жертви цієї канонади - сперечаються не стільки з питання "ХТО", скільки "НАВІЩО" і коли ж цей терор скінчиться? Як телевізійний, так і той, що "в натурє".

"Я вижу дым, но я здесь не был!

Я слышу гарь. Я чувствую гарь,

Я знать не хочу, ту тварь,

Кто спалит это небо.

Я вижу песню вдали, но я слышу лишь:

Марш, марш, левой!

Марш, марш правой!

Я не видел толпы страшней,

Чем толпа цвета хаки!"

/Наутилус Помпилиус, "Шар цвета хаки"/