На цей день місцева влада запланувала низку зразково-показових акцій. Зокрема, сайт облдержадміністрації сповіщає про те, що о четвертій ранку біля пам'ятників жертвам фашизму та меморіалів загиблим запалять свічки пам'яті.

У Дніпропетровську біля пам'ятника воїнам 152-ї стрілкової дивізії запаленими свічками викладуть на майданчику слово «ПАМ'ЯТАЄМО!» та трагічну дату «1941», під звуки метронома вшанують пам'ять жертв війни хвилиною мовчання. До пам'ятників, де проходитиме акція «Запали свічку пам'яті» буде організовано підвезення всіх бажаючих.

Відбудуться покладання квітів до монументів та пам'ятників ВВВ. А о 10-00 22 червня Дніпропетровщина приєднається до Всеукраїнської акції «Хвилина мовчання». У цей час на знак вшанування пам'яті про загиблих буде зупинена робота на підприємствах, в установах та організаціях (крім тих, де встановлено безперервний режим роботи), рух громадського та приватного транспорту з подаванням відповідних звукових сигналів.

А от випадок, свідком якого я став напередодні.

Десь у полудень їхав у 105-ій маршрутці, яка курсує від центру міста на правому березі до ЦРЛ Дніпропетровського району на лівому, що на Холодильній. В салоні були зайняті лише кілька місць. На одній з зупинок підсіли бабуся з дідусем.

Перша показала посвідчення і їхала безоплатно, так би мовити, на цілком законних підставах. А от від старого водій зажадав сплатити проїзд, позаяк окрім новоприбулих серед пасажирів сиділа ще одна пенсіонерка.

- Та мені тут недалеко, я скоро зійду, - почав виправдовуватися дід.

Він був вельми поважного віку, немічний, згорблений. Зайшовши, сивочолий попри наявність вільних місць так і не сів. Став біля дверей, тримаючись кістлявою рукою за поручень.

Маршрутка поволі, ледь не зі швидкістю пішохода, просувалася проспектом газети «Правди». Здавалося, конфлікт вичерпано і водій зжалився над роками пенсіонера, а може й ветерана війни, яку влада називає «вітчизняною» та обвішана георгіївськими стрічками проводить помпезні акції в дусі брежнєвських часів на честь «великої перемоги».  

Одначе за кілька хвилин водій знову зажадав від старого плати за проїзд.

- Гаразд, синку... Зупини тут, я вийду, - відповів той.

-  Що?! Вийду!? - закипів водій. - Півміста проїхав!!!

Хоча насправді - лишень декілька зупинок.

- Ну поїздиш ти в мене, я тебе запам'ятав!!! - кинув водій вслід діду, коли зупинив машину.

Похнюпившись, старий вийшов.

Я ж не стерпів і крикнув водію:

- Ви б мабуть його пристрелили, якби було чим! Діда війна не прибила, так тут в маршрутці ледь не удавили! За три гривні!

От тобі і «Пам'ятаємо». Як же! Забудуть вони, що в них перебір пільговиків - аж на одного і що цей єдиний не заплатив. І це при практично пустому салоні. Хоча, може водій і мав рацію, адже це ще не було 22 червня та й дід був «як живий». Тож запалювати свічку по ньому ще трохи зарано...

"Соседка скажет, что они приходили,
Найдет повестку в дырке замка.
Соседка скажет, что они позвонили,
Но не дождались шагов старика.

Грошовый счет в казенном конверте
За непогашенный мертвым ночник,
Ему не скрыться от нас после смерти
Пока мы помним, что он наш должник.

Мы живем в городе братской любви,
Нас помнят, пока мы не платим за свет.
Мы живем в городе братской любви,
Братской любви, братской любви".

/Наутілус Помпіліус "Город братской любви"/