Дзвінок на мій мобільний надійшов у вівторок, 23 липня, о 20:49. На екрані висвітився невідомий мені номер.
Чоловік розмовляв російською. Спочатку привітався і запитав, чи він дійсно
говорить з Олексієм Мазуром. Я підтвердив. Людина назвалася Дмитром Гордоном. Здивований, сказав, що слухаю.
Відтак почув запитання: я пишу свої статті за гроші чи за переконанням?
Відповів, що виключно через переконання. Останній свій гонорар як
журналіст отримав у січні 2009 року. Але все, що писав і тоді, і зараз -
від щирого серця, це мої думки й громадянська позиція.
Чоловік висловив мені своє шанування за це. А потім запитав:
- Вы пишете ручкой на бумаге или набираете текст на
клавиатуре?
- Звісно, що на клавіатурі, - сказав
я.
- А какой рукой? - поцікавилася
людина.
- Обома, - відповів я.
- Тогда я переломаю вам обе руки. И е*ало набью.
- За що?
- А за ту статью, что вы про евреев на «Дусе» написали.
- Яку саме ви маєте на увазі? - уточнив я.
- «ЄВРОбачення Дмитра Гордона» - заявив чоловік.
Тоді, для зручності, я назвав свою домашню адресу.
- Будьте уверены, что на билет до Днепропетровска
мне хватит. У вас высветился мой телефон. Я ничего не скрываю. Говорю открыто. Можете об этом написать, можете не
писать. Мне все равно. Но вы свое обязательно получите.
Прощаючись з додзвонювачем, лише попередив, що «я не здамся без бою».
Я бачив і чув Дмитра Гордона тільки по телебаченню і ніколи не розмовляв з ним
по телефону. Не кажучи вже про те, що не знав, який в нього номер мобільного.
Голос справді був дуже схожий, лагідний такий, інтелігентний. Ніщо не видавало в
ньому стану афекта. Мова була чітка і спокійна. Тепер от чекаю розвитку подій.
Поки руки будуть цілі, ділитимуся новинами в блозі.
Читай також:
Дорогим-любим катам від вдячних нащадків замордованих жертв