У день сімдесятип’ятиріччя "Данилича" з подачі журналістів іменинника в новинах вилизували як політичні експерти, так і пересічні громадяни у бліц-опитуваннях на вулицях. Всі як один. Суцільний одностайний «одобрямс»  в «найкращих» радянських традиціях.

Кучму віншували  за реформи й стабільність всередині країни та унікальну, як казали, багатовекторність у зовнішній політиці. Жодного негативу в оцінках. Навіть натяку на нього. Виявляється, пречудовий був президент. Вправний господарник. І життя при ньому - «малина».

Ні про Гонгадзе ані слова, ні про «Україну без Кучми». Ані про те, як Леоніда Даниловича цуралися лідери демократичних країн, не бажаючи сідати з ним поруч на міжнародних форумах.

А якщо десь і прослизнуло "щось таке", то лише побіжно і тільки в позитивному ключі - мовляв, незважаючи ні на що, Кучма не схибив, не зійшов з обраного курсу, мужньо витримавши удари долі й підступи внутрішніх та зовнішніх ворогів.

Огидно було дивитися. Особливо соромно стало за журналістів. Адже при Кучмі за вказівкою з Банкової закатували вашого колегу! Нехай костям бондаренкам та михайлам погребинським - це абсолютно по цимбалах. Але ж ви - ЖУРНАЛІСТИ! Як було не згадати про Георгія?  Тьфу на вас, журнализів. "Ми - не бидло, Ми - не козли!" - явно не про вас.