Трапилася зі мною
оказія
- почув нещодавно по тєліку у виконанні Анастасії Приходько пісню
«Любила» 
. Нічогенька така. Драйвова.
Спершу подумав,
що це одне з творінь самого Костянтина Меладзе. Ні, виявляється, музика і
слова Насті. Будучи людиною абсолютно без музичної освіти (в моєму активі лише
уроки співів у молодших класах), відчув своїм аматорським в цьому плані слухом характерні
для композитора мотиви: як у музиці, так і образах. 
Той, свого часу, її продюсував. Може звідти й такі впливи у творчості.
Скачав пісню з
Інтернету. Почав слухати по колу: один раз, другий третій.
І от до чого дослухався. Дещо спантеличив приспів:
«Любила... тебя лучами теплыми,
Да и ветер, что за окнами,
Нашептывал весну.
Любила... а ты желал свободы,
Рвался к небосводу,
Взрывая тишину...»
Тобто, хлопець щосили рветься на свободу 
не інакше як горлаючи благим матом - «взрывая 
тишину»! А його все одно тримають. 
Це ж якими міцними, вважай залізними, повинні бути обійми 
, щоби з них не можна було вирватися, як ми дізнаємося з наступних куплетів - без сторонньої допомоги! 
Мертва хватка.
Але з чого б це нещасному так рватися до небосхилу?
Чим йому аж настільки не догодила подруга?
Можливо, розгадка в інших рядочках:
«Любила я, а, может, просто верила,
Что в силах я тебя остановить,
Я плакала, и резала, и мерила,
Пытаясь свою сказку воплотить».
Якщо це вона його різала 
, тоді поява через вікно «янгола осені» видається як не можна вчасною й доречною, адже той фактично рятує жертву:
«Радугами были свиты простыни,
Сны твои душою берегла,
Но в окно ворвался ангел осени,
И тебя держать я не смогла».
"Замерло теченье на мгновение,
Отравились ядом небеса,
Им в насмешку пели песнопения
Глупые, как осень, голоса..."
Читай також: