Я вам уже рассказывала, что Ольга Фреймут вместе со своей командой усердно трудится над съемками очередного сезона «Ревизора». На днях съемочная группа вернулась из командировки в Кременчуг. Там популярная ведущая не только проинспектировала главные заведения города, но и пообщалась с моими коллегами. В интервью изданию «Телеграф» Ольга рассказала о тонкостях нынешней работы и своем лондонском прошлом, пишет novy.tv.

– Звідки ви стільки знаєте про ресторанну справу? Аби коментувати й указувати на недоліки, потрібно знати багато тонкощів…

– За час роботи в «Ревізорі» ми перевірили 800 закладів. Днями я лечу на тиждень у Дубаї, потім на північ Таїланду. Увесь вільний час я мандрую.

Бронюю найпрестижніші готелі світу, приходжу в найрейтинговіші ресторани – це моє хобі. Я особисто знаю багатьох відомих кухарів, рестораторів світу та готельєрів. Це вже стало стилем мого життя. І майже 70 відсотків людей з мого оточення – це люди зі світу готельно-ресторанного бізнесу. Я вже не можу на цьому не знатися.

– Чи важко було на початку, коли шоу було ще невідоме, а доводилося «з ноги» заходити на кухню до приватних господарів?

– Ми перші почали показувати людям кухні. І перший сезон був шоком. І міліція не знала, що з нами робити – нібито і закон є, і ресторатори не знали, що з цим робити, і ми самі не знали. Юристів Нового каналу цікавило, коли вже підуть позови на нас. Тому що все одно ми б перемогли, бо діяли на основі законів. Але ними до нас ніхто не користувався. Ми вперше почали показувати людям, як відстоювати свою гідність. Це було страшно, але я знала, що у мене висока мета. Я вірю, що у людини, яка вимоглива в дрібницях, у житті все складеться. Тому ця програма про те, як захищати свою гідність.

– Ви вимоглива у дрібницях?

– Так, у всьому! І де б я не вчилась, скрізь отримувала відзнаки. Чи то у музичній школі по класу фортепіано, чи то у школі – у мене золота медаль, чи то в університеті ім. Франка – я вчилась на факультеті журналістики. Я не люблю середніх ані рейтингів, ані почуттів. Я люблю загостреність. Якийсь смуток, меланхолія, депресія – все це дуже потрібно, аби не було рівного стану душі.

– Коли ви мешкали у Лондоні, то якийсь час навіть працювали вантажницею. Невже гарна білявка не могла знайти для себе кращої роботи?

– Я хотіла потрапити у Лондоні на Бі-бі-сі – я таки туди потрапила, коли вступила до університету, і мене направили на практику. Але поки цього не сталося, я хотіла бути поруч. Звучить як романтична історія з голлівудського фільму, але я дійсно знайшла роботу в кафе навпроти – його тримала індійська панна. Це такий собі клуб, де водії автобусів пили чай. Чому працювала вантажником? Бо мені, крім роботи офіціанткою, доручили розвантажувати машину, що привозила соки та страви, і заносити їх до холодильників. І я тоді більше важила. Сприйняла цю роботу як позитив – у спортзал немає часу ходити, тож отакий мені фітнес. Я ніколи не гидилася ніякої роботи. Мені дивно, коли людина нічого в житті не досягнула, а вже кривить носом, бо потрібно із шваброю мати справу або працювати помічником кухаря, а в душі він уже шеф. Я вірю в послідовність у житті… Взагалі, я люблю дивитись, як люди працюють – чи вони зводять будинок, чи лікують людей. Мені подобається спостерігати. І в будь-якій роботі потрібно бути бездоганним. Я була бездоганним вантажником, бездоганною офіціанткою, журналісткою, а також прагну ідеалу в своїй професії телеведучої. Я вважаю, що роблю все правильно – кожного дня вчуся. Дуже вимоглива до себе та своїх колег, і зі мною у команді працюють такі ж люди.

Муся

Фото: Павел Довгань