В начале мая украинского писателя Артема Чеха мобилизовали. Сейчас он проходит обучение в военной части на Западной Украине и регулярно пишет в Facebook о своем военном быте. Сегодня Артем опубликовал пост, резко критикующий условия службы в армии и культуру его сослуживцев. В частности, он рассказал о фактах насилия, злоупотребления алкоголем и нарушения санитарных норм. Никогда ранее не проходивший службу в армии 30-летний писатель сравнивает солдатский быт с лагерями ГУЛАГа из произведения Александра Солженицына.

«Спочатку не хотів писати, а потім подумав: а чому ні? Коротше кажучи, армія – це скотство. Мобілізовані тут, як зеки. Я не перебільшую. Коли 25-річний командир взводу піднімає руку на солдата, який чи не вдвічі старший за нього, – це скотство. Коли офіцери за цим спостерігають із посмішкою – це подвійне скотство. Коли офіцер бухає з солдатами, коли офіцер або командир дозволяють собі принижувати солдата, коли солдати просто валяються убухані, коли одні солдати охороняють інших солдатів на ямі або стережуть свої намети, аби інші солдати їх не спалили, – це все скотство.

Ну, і умови. Коли я читав «Архіпелаг» Солженіцина, саме так і уявляв ці табори. Солдати, похиливши голови, повільно пересуваються від черги за баландою до столової, від столової до мийок. Мовчки, не дивлячись у вічі іншим солдатам. Те саме з парашею, умивальниками, вечірніми перевірками.

Якщо зі скотськими умовами ще можна змиритися, то решта аспектів викликають лише здивування й несприйняття армійських розкладів. Це треба змінювати, а не вдовольнятися показухою для тіві. Людей відірвали від звичного життя і кинули до якогось звіринця. І якщо значній частині мобілізованих подібні умови звичні (як бухали, пиздились, срали де хотіли, так і тут: бухають, пиздяться і сруть), то інші стикнулся з ганебною і дебільною системою, яку необхідно терміново ламати. Я зараз виключно про атмосферу та умови, а не про навчальний процес. Та й сама мобілізація викликає сумніви. Для військкоматів головне – виконати план, а там – хоч трава не рости. Я, наприклад, досі вважаю своє потрапляння сюди випадковістю. За тиждень я зустрів лише двох людей, що не служили і не мали кафедри. І, ясна річ, досі сприймаю своє нове життя дивним і не зовсім приємним сном.

І, випереджаючи коментарі в дусі «тяжело в учении...», – не про це пост», – написал Артем.

Легко понять возмущение Артема. Полагаю, его точку зрения розделяют многие мобилизованные гуманитарии, и надеюсь, что ситуация в армии изменится к лучшему. 

Дуся

Фото: facebook.com