Журналистка Зоя Казанжи, работавшая в Одесской ОГА, приняла решение отказаться от пользования «Фейсбуком». Об этом опыте Зоя будет рассказывать на сайте ВВС-Украина:

«5 жовтня 2015 року я вкотре прийняла непросте рішення – перестати жити в мережі Facebook.

Звичайно, поки що це схоже на те, як Марк Твен кидав палити цигарки – «немає нічого простішого, ніж кинути палити – я сам це робив десятки разів».

Звичайно, я вже пробувала раніше.

Звичайно, я знову потрапляла в оту наркотичну залежність.

Найперше, я домовилась сама з собою. Доросла жінка хоча б іноді може дотримуватися встановлених нею ж правил.

Отже, правило № 1. Видаляю Facebook з айфону. Тому що у 90 відсотків випадків я саме через телефон потрапляю до соцмрежі.

Правило № 2. Залишаю в телефоні лише месенджер. Тому що мережа таки спрощує соціальне контактування.

Правило № 3. Заходжу в Facebook лише з ноутбуку. Один раз на день на 10-15 хвилин.

Правило № 4. Фіксую свої почуття та відчуття в зв’язку з відлученням від Facebook-секти.

Я завжди вважала, що у мене немає ніякої залежності ні від чого – не палю, не смакує мені алкоголь, раніше упроджовж семи років не їла м’яса.

Тому і не помітила, як засмоктало.

Facebook реально почав мені заважати. День починався з нього – Facebook і кава. Іноді Facebook без кави.

В автомобільній тягучці чи на світлофорі переглядаю новинну стрічку. Це при тому, що в автомобілі у мене блютуз, я розмовляю лише за допомогою гучного зв’язку. І завжди пристібаюсь ременями безпеки.

Але, як помітила, Facebook в телефоні це не стосується.

Facebook жер мій час шалено. Горіли млинці, відкладалися на потім важливі справи, не витримувалися терміни здачі важливих проектів. Ти сідаєш за комп’ютер зі святим переконанням, що лише «на 5 хвилин» – і приходиш до тями через 5 годин.

Я практично перестала читати літературу. Лише в літаках. Лише уривками, в ліжку, засинаючи. Ще ніколи у мене вдома не було таких завалів куплених, але не прочитаних книжок.

При тому, що я користуюсь рідером, у мене є скачані книжки в айфоні, я нічого з того не читаю. Лише постійний Facebook з дурними лінками і ще дурнішими порадами; зі словесними баталіями і нещадними банами; зі з’ясуванням стосунків і тоннами образ.

Мені вистачало мужності лише не з'ясовувати, яке я дерево і якого кольору моя аура.

Я стала залежна від точок зору людей, яких ніколи в житті не бачила і навряд чи побачу. Я вважала за необхідне щось їм пояснити, аргументувати свою точку зору, в чомусь переконати…

Хоча і розуміла, що тут важливо не почути і зрозуміти, а сказати, прокричати, заявити, привернути увагу.

В якийсь момент я раптом зрозуміла, що звертаю увагу на кількість лайків і перепостів. І зрозуміла, що частину постів я пишу саме задля цього.

Я раптом перестала спілкуватися з людьми, з якими в реальному житті була в прекрасних стосунках. Перестала саме після Facebook-баталій і непорозумінь, які стаються саме внаслідок поганої, неживої комунікації.

Там, в Facebook, раптом вибудовувалося паралельне життя, ілюзія. Яке практично має досить мало спільного зі мною, реальною.

Залежність від соцмереж – це алкоголізм тих, хто вважає себе розумним.

Тому добу назад я мужньо видалила Facebook з телефона, закрила вкладку на комп’ютері – і швидко лягла спати.

Зранку я пила каву і слухала музику. Телефон до столу не брала.

Робота почалася з наради. Я звично потяглась за телефоном, тому що забула про видалений Facebook. Натомість переглянула новини на Ukr.net. З вчорашнього дня нового було мало.

Почала слухати, про що говорять на нараді.

Коли йшла обідати, телефон не взяла. Колега з солідарності теж не взяла свій телефон. Ми їли і розмовляли. І не тюпилися в екрани!

Потім все-таки зайшла на Facebook і подивилась, як відреагували мої друзі на останній пост про те, що я хочу впорядкувати свої стосунки з Facebook:) Швиденько прокрутила коментарі. Швиденько закрила сторінку. І пішла працювати.

Потім була ділова зустріч. Десяток людей обговорювали важливу тему. Я знову звично розблокувала айфон. Потім згадала, що у мене там видалено Facebook.

Спробувала гризти нігті. Зрозуміла, що завтра жалкуватиму за новеньким манікюром. Довелося включитися в процес ділової зустрічі.

Ввечері мене похвалив мій чоловік. І сказав, що він зробить так само. Обіцяв же – «і в горі, і в радості».

Зараз загляну в профіль, щоб подивитися кількість друзів і підписників – треба додати цю інформацію до «історії хвороби».

І трохи почитаю на ніч. ЗВИЧАЙНУ ПАПЕРОВУ КНИЖКУ.

P. S. Зараз зрозуміла, що весь день думками поверталась до Facebook – писала пости в уяві. Може, не щоденник треба писати, а лікуватися?:)»

Надеюсь, эксперимент принесет свои плоды и Казанжи избавится от зависимости. А вы чувствуете себя зависимым от соцсетей?

Дуся

Фото: Максим Лисовой