Це українсько-італійсько-молдовсько-чеська комедія «Мій карпатський дідусь», яка розповідає про італійського підлітка з українським походженням — Майка. Його мама раптово помирає, і він мусить виконати заповіт. А саме — розвіяти прах у її рідному селі в Карпатах. Ну і, відповідно, наш герой мусить познайомитися зі своїм дідом Михайлом, якого він ніколи не бачив. Діда грає Богдан Бенюк. У цих двох починають розвиватися надзвичайно цікаві стосунки, з усім тим, чого постійно вимагають від авторів, запитуючи: а де ж у цього персонажа арка? 

Так ось, арок — предостатньо. Цікаво, що вона є навіть у вуличного туалету. Таких трансформацій у нашому кіно, здається, ще не було. До речі, після повномасштабного вторгнення цей предмет став доволі тригерним, позаяк ми з вами почали активно висміювати жалюгідний побут простих росіян, які приїхали «звільняти» українські території і дивувалися такій штуці як унітаз. Але дерев’яні туалети є і в українців, зокрема і в екранного Богдана Бенюка. Що неабияк шокує його онука, який ще й замість туалетного паперу бачить шпальти старих газет. 

Складно не заспойлерити, але, зрештою, «Мій карпатський дідусь» — фільм, зроблений за певною схемою, в якій герої мусять поступово зрозуміти одне одного, подолати упередження та зблизитися. Але несподіванки на глядачів теж чекають. Мама нашого Майка переїхала до Італії, коли він був зовсім немовлям. Виріс хлопчик із італійською ідентичністю, а українська його дратувала. Настільки, що він навіть не розуміє мову. Це нам дає певний комічний ефект у діалогах із дідом.

Майка зіграв італієць Сімоне Коста, і його персонаж — закритий, нервовий та зухвалий підліток, до якого однаково проникаєшся симпатією. Дід у нього теж не з приємних, але це на перший погляд. Хоча, герой Бенюка й наробив жахливих помилок у вихованні доньки, але, можливо, він реабілітується у стосунках з онуком. 

Взагалі, фільм справді смішний і непогано зроблений. Динамічний, з цікавими діалогами та харизматичними другорядними персонажами. Є багато несподіваних моментів, які додають абсурдності та утримують увагу. Напевне, «Мого карпатського дідуся» варто записати до жанру ліричної комедії, яка зазвичай дуже відгукується аудиторії, бо поєднує сумне з веселим. А тут ще й багато доволі чорних жартів, саме в тому дозуванні, аби позбавити історію приторності, утім не відштовхнути глядачів, які не сприймають чогось аж надто жорсткого. 

А ще у фільмі — чудова музика. Не дивно, бо її писали чудові Ілля Разумейко та Роман Григорів. Не побоюся цих слів, одні з найцікавіших та найталановитіших українських композиторів, які, здається, можуть працювати в геть різних форматах. На їхньому рахунку — складні та експериментальні опери, які (якщо спростити) поєднують електронну та класичну музику. Для «Мого карпатського дідуся» вони створили цілком зрозумілий для масової аудиторії, але водночас небанальний саундтрек. Музику вони писали і до попередньої роботи Зази Буадзе — «Матері апостолів», і особисто я вважаю її одним із найсильніших елементів стрічки. 

Тому ця стрічка, як на мене, має чудовий потенціал на популярність у прокаті, а згодом — і на інших платформах. Це якраз той варіант масового фільму, який здатен здовільнити доволі різну аудиторію і навіть лишити післясмак. Проте, боюся, шанси на успіх — мінімальні. Уся справа в досі актуальній для нашої індустрії проблемі — слабкій промоції. А у випадку з «Моїм карпатським дідусем» — у практично її відсутності. На жаль, ця практика стала згубною для багатьох хороших стрічок, про існування яких аудиторія просто не знала. Нині фільм готують до прокату і, сподіваюся, реклама все ж таки буде. 

Ну і напишу, чому цей фільм став для багатьох перших глядачів несподіванкою. Режисер Заза Буадзе відомий за стрічками «Червоний» та «Позивний Бандерас». Якщо говорити про фестивальну історію, то найбільший успіх отримала його драма «Мати Апостолів». Усі ці стрічки отримали, що називається, змішані відгуки. Тобто своя аудиторія знайшлася, але й критики теж було достатньо. У прокаті роботи пройшли слабко: «Червоний» зібрав 3,1 мільйона гривень, а «Позивний Бандерас» — 1,9 мільйона. Теж, до речі, не в останню чергу через катастрофічний брак реклами. Міг би врятувати розголос серед глядачів (так зване «сарафанне радіо», якому б варто вигадати відповідник), але його особливо не було. 

Особисто я йшла на «Мого карпатського дідуся» абсолютно без сподівань, а в результаті отримала неймовірний сюрприз та задоволення. І вже після перегляду зрозуміла, що далеко не сама в такій реакції. Тому схильна зробити висновок, що комедія для Зази Буадзе — це найбільш органічний жанр, який він чомусь закинув. У 2013 році режисер представив короткометражку «І Бог зробив крок у порожнечу». 

Ця стрічка має дуже багато спільного з «Моїм карпатським дідусем», що цілком дозволяє говорити про яскравий і впізнаваний авторський стиль. Це була історія про двох літніх людей, які живуть десь у лісі в сусідніх будинках. Судячи з усього, вони ненавидять одне одного, намагаються не спілкуватися, але не робити цього не можуть. Із самого початку є інтрига: що це взагалі за персонажі, що між ними трапилося і чим усе закінчиться. Ми бачимо яскравих героїв, доволі делікатну кількість гротесковості, той же чорний гумор і багато несподіванок. 

На премʼєрі «Мого карпатського дідуся» на Одеському кінофестивалі Заза сам багато разів жартував у стилі своїх персонажів. Розповідав про мадам Путу — гіперталановиту курку, яка знялася в одному з епізодів і була природженою акторкою, бо дуже хотіла в кадр і вміла в ньому поводитися. До неї на цю роль розглядали одного півня, але він був тупим та бездарним, тому проби не пройшов.

Говорив і про трагічне — Богдан Бенюк не зміг приїхати, бо отримав звістку про загибель сина близьких друзів і йому стало зле. Сам Буадзе повідомив, що приїхав лише представити картину і далі прямує на похорон. 

Звісно, до цього фільму можна теж прискіпуватися. І сценарій хотілося, аби був більш насичений, і в деяких сценах трохи з емоціями перебрали, і хотілося б більше розібратися у мотиваціях та поведінці персонажів. Проте, як на мене, це не такі суттєві моменти. Але після перегляду я думала про інше. Якби Заза Буадзе не витрачав час на всіх цих «Червоних», а вправлявся в комедіях, які йому так добре вдаються, «Мій карпатський дідусь» був би значно кращим. Крім того, замість кількох провальних стрічок, ми могли би мати кілька значно більш успішних. Не знаю, які там плани на професійне майбутнє в самого режисера, але особисто я сподіваюся, що він таки має кілька ідей для майбутніх комедій. 

Фото: кадри з фільму «Мій карпатський дідусь» та пресслужба ОМКФ