Взагалі, це не дивно, бо протистояння між Держкіно та великою частиною кіношників з часом лише посилюється. Тому майже кожен крок відомства зустрічається з обурено-насмішкуватою реакцією. 

Нині на фейсбук-сторінці Держкіно з’явився допис, у якому повідомляється, хто ж поїде представляти вітчизняну кіноспільноту на одну з найпрестижніших подій у світі — Венеційський кінофестиваль. Список такий: Генеральний консул України в Мілані Андрій Картиш, голова Держкіно Марина Кудерчук, голова Ради з державної підтримки кінематографії Артем Колюбаєв, продюсер Сергій Лавренюк, представник венеційської бієнале, французький режисер Філіп Азуле, продюсер стрічки «Буча» Олександр Щур, виконавча директорка Української кіноасоціації Вікторія Ярмощук і голова ГО «УкрКіноФест» та продюсер обох «Свінгерів» і «Сусідки» Андрій Ногін.

У своєму дописі Держкіно називає це товариство «ключовими представниками кіноіндустрії», що викликало, скажімо так, деяку незгоду та подив в обговореннях. Названі люди братимуть участь у «важливій події на підтримку України — “Українському дні”». І як «апофігєй нашого апофіозу» — модератором заходу буде Володимир Остапчук, який, схоже, вже давно обраний відомством як улюблений ведучий. 

З одного боку — наче і зрозуміло, бо Остапчук чудово володіє іноземними мовами. З іншого — його репутація викликає чимало запитань: то зашквар з «голодною тусою», то нині зі скандальним шоу на ютубі «Мекнув — питайте», в якому герої виставляли жінкам різні оцінки. Оскільки другий випадок стався зовсім недавно, то це лиш підкреслює, що питання репутації Держкіно зовсім не хвилює. 

Також цікава ситуація з продюсером не менш скандального фільму «Буча» Олександром Щуром. Фільм, як переконують творці, створений не за державний кошт і має на меті ще раз привернути до України увагу саме міжнародної аудиторії. Нагадаю, що скандал виник тому, що велика кількість і кіношників, і людей поза галуззю вважають вибір теми спекуляцією і дотримуються думки, що настільки складні стрічки повинні фільмуватися щонайменше через кілька років, якщо не більше. Також є сумніви в якості стрічки, бо її взялися створювати люди, які до цього займалися не сказати що надто інтелектуальними та мистецькими комедіями. 

Пан Щур був сценаристом у «95 кварталі», співавтором одного з найкасовіших вітчизняних фільмів «Я, Ти, Він, Вона». Режисер — Станіслав Тіунов — продюсував дві не надто успішні комедії — «Побачення у Вегасі» та «Продюсер». Останню публічно критикували навіть учасники процесу, приміром виконавець головної ролі Олексій Дурнєв. 

Але захисників у «Бучі» теж є багато. Вони апелюють найчастіше до того, що такі фільми вкрай потрібні для культурної дипломатії і що нам варто щось протиставляти росіянам, які зараз вбухують у пропагандистське кіно скажені гроші. Та все ж ми бачимо, що широко розрекламоване кіно «Свідок», яке «розповідає страшну правду про нацистів та бендеровцев, які творили злочини у Бучі» з тріском провалився навіть у російському прокаті. І це при тому, що його якість явно була кращою, ніж решта нашвидкоруч зроблених агіток штибу «Солнцепьока» та «Кримського мосту». 

Та в нас тут із вами демократія і, ясна річ, кожен має право знімати, що хоче. Власне, як і отримувати при цьому критику від суспільства. Зовсім недавно Олександр Щур був на індустріальних панелях на Одеському кінофестивалі. Практично в кожній своїй репліці він жалівся на неймовірний хейт з усіх боків, але продовжував запевняти, що його проєкт — надзвичайно важливий. Безумовно, нам усім варто дочекатися прем’єри, коли про роботу можна буде говорити більш предметно та об’єктивно. Бо ну а раптом.

Але ось цікавий епізод. На одній із дискусій режисерка Марина Ер Горбач підтримала знімання «Бучі». Її аргументи були десь таким, як я описала вище: неважливо, що автори знімали до того, облишмо скепсис і нічого нікому не забороняймо. Режисерка згадала, як ідею її дуже успішного «Клондайку» теж не сприймали, казали, що зарано, а вийшло зовсім навпаки — робота отримала багато нагород, і автори мали змогу дуже активно розповідати про нашу війну аудиторії на різних подіях. Щоправда, жодних заборон і не чиниться — зйомки відбулися, ніхто їх не зривав, і робота над «Бучею» триває. А критика і заборона — це зовсім різні речі, бо свобода слова теж є ознакою демократії.

Проте вже після промови Марини Олександр укотре взяв слово і почав демонструвати просто-таки аматорське уявлення про авторське кіно. Мовляв, це якась нудятина і трешатина для купки поціновувачів, а нам потрібне масове кіно. Після цього режисерка, злегка офігівши, сказала, що зараз забере свої слова назад. Тому, вже вибачайте, але щось я переймаюся за рівень спічів пана Щура у Венеції. 

Ось кілька реакцій представників кіноспільноти на цей список делегації.  Кінокритикиня Наталя Серебрякова засмутилася, що не потрапить на «Український день», бо вже поїде з фестивалю. Здивувалася, що саме ці люди репрезентуватимуть індустрію, та запитала в режисерки Анни Бурячкової, стрічка якої «Назавжди-Назавжди» представлятиме Україну у програмі Orizzonti Extra, чи запросили її на цю подію. Виявляється, що ні. 

Режисер Іван Сауткін написав, що, на його думку, Держкіно перебуває в паралельному світі: «Конкретно з цього повідомлення можна дізнатися про те, хто у тому вимірі є авторитетами у їхній кіноіндустрії. Судячи з цього повідомлення, найбільш визнаними та впливовими там є ті, з ким кінематографічна спільнота у нашому, реальному вимірі майже не знайома і тим паче, не сприймає їх гідними уваги».

Кастинг-директорка Алла Самойленко вдалася до іронії: «Дивіться, який у нас "бомонд" їде у Венецію! Дивуюся, як там не виявилося двічі орденоносця Горбунова. Здобули!»

Уся ця ситуація зовсім не стала сюрпризом. Адже нині ситуація така: кіноіндустрія фактично поділилася на тих, хто активно критикує Держкіно, і тих, кому вдалося потрапити до пулу наближених. Схоже, ця ситуація зберігатиметься аж до моменту зміни не лише очільниці відомства, а загалом теперішньої політичної верхівки.