Напередодні в соцмережах київського Центру Курбаса з’явився досить нетиповий допис, який викликав глибоке занепокоєння в частини культурної спільноти:
«У середу 18 жовтня головного бухгалтера Національного центру театрального мистецтва ім. Леся Курбаса дзвінком по телефону викликали для зустрічі з тимчасово виконуючим обов’язки міністра культури Р.Карандєєвим наступного дня.
Після привітання т.в.о. міністра повідомив, що він налаштований 
Колектив Центру дещо здивований адміністративною культурою т.в.о. міністра культури і вимагає публічних пояснень щодо зазначеної краси».
Взагалі, ситуація викликає купу флешбеків. Бо впродовж останніх років у культурних інституціях відбувається якийсь треш із конкурсами та призначенням керівників. Ну, хоча, чого ж лише з культурними? Щось загадкове та химерне можна спостерігати майже у всіх галузях. Нагадаю, з Оленою Гончарук, яка на початку лютого вже вдруге виграла конкурс на посаду очільниці Довженко-Центру, досі не підписали контракт.
Тому, ясна річ, це повідомлення від Центру Курбаса привернуло увагу. Я поспілкувалася з головною бухгалтеркою Надією Бовтун і майже одразу з’ясувала, що вона не просто головна бухгалтерка. У цій ситуації важливіше те, що пані Надія — голова ради трудового колективу. Вона справді підтвердила, що в. о. міністра Ростислав Карандєєв запросив її на розмову і повідомив, що планує в Центрі радикальні зміни.
І починатися вони мають зі зміни керівника в найкоротші терміни — до кінця місяця. Нагадаю, що під час воєнного стану Мінкульт може призначати їх без конкурсу. Саме так нещодавно призначили Максима Голенка у Львівський театр Заньковецької. Нагадаю, там були страшні перипетії з колишнім художнім керівником Андрієм Мацяком, адже частина колективу критикувала його роботу, а він відповідав їм звільненнями.
Щодо Центру Курбаса, то там скандалів з теперішньою очільницею Неллі Корнієнко не було і, за словами пані Надії, колектив її підтримує. Щоправда, вона вже давно працює у статусі виконувачки обов’язків. Але повернімося до ідей Карандєєва. Надія Бовтун стверджує, що в. о. міністра пообіцяв, що в Центрі незабаром «усе буде по-новому», тому колектив дещо напружився.
Перестороги наступні. Працівники побоюються, що їм призначать керівника директивно і без усіляких обговорень, хоча в них є і свої кандидатури, наприклад режисер Сергій Маслобойщиков, у якого купа нагород і наукове звання. Останнє є важливим для керівника саме цієї інституції, адже Центр Курбаса — це перш за все місце для досліджень, читань і театральних експериментів, які згодом можуть перейти в театри. Вистави в Центрі відбуваються регулярно, але на невелику аудиторію — у залі всього 60 місць.
Також там організовують й інші заходи: наприклад, нещодавно була зустріч із сестрою Василя Стуса — Марією.
До того ж пані Надія сказала, що для призначення керівника поза конкурсом потрібно змінювати статут Центру. І взагалі, нині — кінець року і якщо саме зараз прийде нова людина, то опиниться в бюрократичному пеклі, а бюджет не дозволяє провести необхідні процедури, приміром отримання права підпису. Тому і не зрозуміло, до чого такий поспіх і якого саме результату хоче досягти Мінкульт.
У цей самий день відбувалася прем’єра українсько-французького фільму «ШТТЛ», на яку прийшов і Ростислав Карандєєв. Тому мені вдалося поговорити ще й із ним. В. о. міністра заявив, що не було такого: «Я страшенно не люблю, коли чутки виходять у публічний простір як доконані факти». Каже, що запрошував пані Надію не ставити перед фактом, а порадитися. Умов про призначення керівника до кінця місяця не ставив і обговорення кандидатур планує. І навів приклад призначення Голенка: «Я поїхав у Львів, подивився, як він працює, поспілкувався з колективом. Ми знаємо історію цього театру, і вона дискусійна, скажем так делікатно. Мені було важливо, щоб його сприйняв колектив».
Між тим, з Центром Курбаса він такого ґрунтовного знайомства не проводив. Каже, що був там усього двічі та з колективом поки не спілкувався. Але планує, бо «не може у творчому колективі працювати керівник, який не сприймається колективом». Дедлайнів для призначення собі не ставить.
Тобто, або хтось когось не зрозумів, або хтось щось недоговорює. Як то кажуть, «усієї правди ми не знаємо». Та лишилося ще питання змін у Центрі, і пан Карандєєв підтвердив, що таки їх планує. Але не радикальні. Щоправда я, як і Надія Бовтун, з нашої розмови не до кінця зрозуміла, у чому саме вони мають бути:
«Ростислав Карандєєв: Узагалі, моє бачення таке, що в нинішніх умовах має бути більш активним впровадження тих наративів, які сьогодні сформувала війна. Я до всіх звертаю таке своє прохання і таке своє бачення. Щоб з’явилися вистави, якщо казати про театральні заклади.
Лєна Чиченіна: А вони там не можуть ставити повноцінно, це ж науковий центр — вони експерименти ставлять. Там 60 місць лише.
Ростислав Карандєєв: Правильно. Але ж вони можуть надавати майданчик для відповідних експериментів.
Лєна Чиченіна: Вони ж і надають.
Ростислав Карандєєв: Ну так супер. Я про це й кажу.
Лєна Чиченіна: Тоді про які радикальні зміни йдеться?
Ростислав Карандєєв: Так я про радикальні і не кажу.
Лєна Чиченіна: Так це вони теж набрехали?
Ростислав Карандєєв: Ну звідки вони взяли?
Лєна Чиченіна: Не знаю, тому і запитую.
Ростислав Карандєєв: Я просто казав, що я хочу… Я вважаю, що має бути поступ усюди, розвиток усюди. В тому числі у кожному театральному, культурному закладі. В тому числі і в Центрі Курбаса. Яка потрібна допомога людям? Щось їм не вистачає, наприклад. Якоїсь підтримки, якоїсь зміни. Щоб вони генерували краще свій творчий, свій науковий продукт.
От відкриємо сьогодні інтернет, згадки. Я б хотів, щоб була більш потужною присутність в інформаційному просторі Центу Курбаса. Щоб було більше проведено на їх базі творчих, наукових заходів. Що для цього треба? Потреба є у фінансуванні, потрібні гранти? Будемо спільно співпрацювати».
Ну, те, що Центру Курбаса потрібне більше фінансування, це зрозуміло і без додаткових розмов. Про це говорить і Надія Бовтун, і сам Ростислав Карандєєв. Що ж, сподіваюся, працівники інституції будуть тримати нас у курсі і повідомлятимуть про нові серії.
Також скажу, що будь-які перипетії з Центром, хочеш чи ні, але одразу пов’язують із його розміщенням — це центр Києва, вулиця Володимирська, через дорогу — Софійський собор. Сподіваюся, цього разу це питання всерйоз піднімати не доведеться.
Фото: фейсбук-сторінка Центру Курбаса, Максим Поліщук