Принаймні, на це є великі сподівання. Словом, яке хтось викрикнув на відкритті фестивалю, було «ганьба!». І летіло воно на адресу голови Держкіно Марини Кудерчук. Тоді на сцені вдали, що не почули, але це стало доволі важливим поштовхом для кіноспільноти. А сама церемонія відкриття спричинила чергові дискусії про межу компромісів. Тим паче, що після її завершення сталося ще дещо цікавіше. 

На наступний день на одній із досі не закритих проросійських помийок з’явилася новина. Мовляв, до пані Кудерчук після церемонії підбіг на вулиці невідомий і, «погрожуючи фізичною розправою, почав вимагати звільнитися з посади голови Держкіно». Відкрито кримінальну справу за статтею хуліганство. У спільноті потішалися — голова Держкіно не могла ідентифікувати кінохулігана, адже не знає більшості українських кінематографістів в обличчя. 

Хуліганом виявився режисер Іван Сауткін, але він представляє нам зовсім іншу версію.

В ефірі «Суспільне культура» він розповів, що після церемонії відкриття пішов з колегами в ресторан неподалік. Згодом туди ж завітала пані Марина зі своєю компанією. І тут почався перформанс:

«В якийсь момент я побачив, що через декілька столиків від нас сидить знайоме обличчя. Я кажу: “Дивіться! Там сидить Колюбаєв!”».

Тут я всім нагадаю, що Артем Колюбаєв — голова Ради з державної підтримки кіно (скандальної хоча б тому, що її вже настав час переобирати, але члени та членкині міцно вчепилися за свої крісла). Це орган, який фактично вирішує, хто виграє на пітчингах, а хто — ні. Також пан Колюбаєв — давній партнер голови ОП Андрія Єрмака, кінопродюсер та переможець недавнього і також скандального серіального конкурсу від Мінкульту.

Але повернімося до розповіді Сауткіна:

«“Ви знаєте, хто такий Колюбаєв?” Ну, звісно, всі стали повертатися і дивитися на Колюбаєва. Колюбаєв побачив ці погляди, за їхнім столиком почали нервуватися і пересіли через декілька столиків. Потім ми вийшли покурити на вулицю і виявилося, що поруч стоїть Марина Кудерчук. І я, скориставшись моментом, розповів своїй литовській колезі, продюсерці, дуже гучно, щоб Кудерчук це чула, хто це взагалі така. 

Це людина, яка працювала податковим інспектором, після того була директором кінотеатру, після того абсолютно несподівано для усієї кінематографічної спільноти чомусь стала головою Держкіно. Що ця людина може собі дозволити тікати із зустрічі з кінематографістами, не підтримувати ніякої комунікації, сприяти розподілу державних коштів на телевізійний контент і так далі. 

І закінчив я свій спіч тим, що сказав: “Взагалі-то, у нормальному суспільстві на таку людину на вулицях мають показувати пальцями. А то і переходити до більш радикальних дій, якщо ти радикально налаштований”». 

Звісно, після відкриття «Молодості» у спільноті фестиваль почали критикувати. Ні, звичайно ж, не всі, а лише частина. Нагадаю, наша тусовка нині дещо розколота. Одні вирішили піти у чітку опозицію до Марини Кудерчук та Держкіно загалом, інші ж воліють були поряд із нею. Бо залишитися без фінансування — це боляче. Хтось це робить, бо має на меті лише отримання грошей і якісь принципи там не розглядаються як щось узагалі варте уваги. А хтось із більшим чи меншим почуттям огиди йде на компроміси. 

До останньої когорти у спільноті зараховують директора «Молодості» Андрія Халпахчі. Фестиваль проводити треба? Треба. Нічого не вдієш. Взагалі, каже дехто, цей фест так довго і протягнув, бо його очільник має дуже хороші дипломатичні якості. Але попри те, що пан Андрій — фігура в нашому кінопроцесі значуща і його прагнення домовлятися й шукати фінансування часто розуміли навіть ті, хто з таким підходом не погоджувалися, нині його репутація може серйозно постраждати. Бо колись настає той момент, коли між двома стільцями таки доводиться обирати.

А оскільки цей вибір Софі самостійно зробити майже неможливо, то в хід пішла опція «допомога залу». 

Закриття «Молодості», субота. На сцену виходить Кудерчук, і їй кричить «ганьба» вже значно більше, ніж одна людина. Вона відповідає:

«Майте повагу до організаторів цього фестивалю. Просто до організаторів. Ви свято псуєте не мені, а організаторам і людям, які це роблять».

У напружену ситуацію втручається ведучий Олександр Попов:

«Друзі, друзі, друзі, друзі, друзі! Будь ласка, якщо ви хочете сказати щось особисто зараз, ви при всіх… Давайте не розводити і не перетворювати це у бардак. Будь ласка, ми маємо продовжувати це свято кіно».

Із зали йому кричать:

«Бардак — це класний фестиваль!»

Ведучий не погоджується:

«Це свято. Давайте продовжувати». 

Марина Кудерчук вирішує його підтримати і каже:

«Просто хтось створює фільми, а хтось створює срачі». 

Після цього спільнота просто мусить подякувати пані Марині за черговий створений мем. Тут обов’язково треба зазначити, що інша частина людей у залі їй аплодувала. Відео з уривками цього шоу зняла і виклала у фейсбуку режисерка та директорка фестивалю «ОКО» Тетяна Станєва.

Але це ще не все. Бо на сцену вийшов режисер Ігор Бабаєв, який отримав приз глядацьких симпатій за свою стрічку «Войси з Бахмута»:

«Я гадаю, що невдоволення кіноспільноти та громадянського суспільства лише зростає останнім часом. І мені здається, що у кіноспільноти накопичилося дуже багато претензій до пані Марини Кудерчук. Починаючи, власне, від непрозорого конкурсу на посаду в Держкіно і продовжуючи спробами реорганізації, а насправді ліквідації Довженко-Центру. І закінчуючи підтримкою фінансування комерційного кіно на противагу підтримці фестивальних фільмів. 

І мені здається, що інколи найкраще, що можна зробити — це піти вчасно».

І тут за пані Марину вийшов вступатися Андрій Халпахчі. Він заявив, що Держкіно робить зараз багато для розвитку українського кіно, а дехто своїми протестами та деструктивною поведінкою намагається все це розвалити:

«Коли я маю зауваження до роботи пані Марини, я відверто говорю їй при зустрічі про це і що можна зробити. Я хочу запропонувати кінофестиваль “Молодість” як платформу для зустрічі кінематографістів з керівництвом Держкіно України. І висловити всі претензії, побажання в такій зустрічі. Бо кричати і писати у фейсбуці… Ви знаєте, скільки отримали ми про відкриття фестивалю у фейсбуці і все інше? 

Щось не так, і те не так. Давайте зустрічатися. Давайте спільно щось робити. Бо просто кричати слово “ганьба” — це не зовсім конструктивний шлях. Я хочу вибачитися перед пані Мариною за те, що сьогодні відбулося, і закликати всіх працювати конструктивно. Ми організуємо цю зустріч. Давайте підготуйтесь до конструктивної розмови, а не просто кричати “ганьба”. Вибачаюсь за такий момент на фестивалі» .

Наважуся сказати від імені багатьох людей у цій самій спільноті, що така пропозиція навряд має шанси бути сприйнятою. Марина Кудерчук отримала свою посаду за дуже сумнівних умов, тому саме її перебування на ній є таким самим сумнівним. Упродовж цих кількох років вона сама не йшла на комунікацію з кіношниками, приховала свій акаунт у фейсбуку, ігнорувала запрошення на події, а на офіційній сторінці відомства на довгий час вимкнули функцію коментування. 

Нині ж діалог, до якого закликає пан Халпахчі, є неможливим. Бо спільнота хоче не дискусій з Кудерчук, а її звільнення і проведення нового прозорого і чесного конкурсу. Або хоча б щоб на вулицях на неї показували пальцями. Вочевидь, за таких обставин розмова вийде такою собі. 

Або навпаки — надзвичайно цікавою. Настільки, що можна буде за її мотивами написати сценарій і податися з ним на пітчинг наступного року. Хоча подейкують, грошей саме на кіно панство може знову не діждатися. Доведеться одразу налаштовуватися на серіал. А ще краще — на реаліті-шоу.  

Фото: Максим Поліщук, фестиваль «Молодість», Baltic Sea Forum for Documentaries