Нагадаю, в чому полягає срач: одні вимагають заклад перейменувати, інші — категорично відмовляються. Перші стверджують, що Чайковський хоч і має українське походження, але є суто російським композитором. Ще й одним із тих, якого постійно використовують у пропаганді величі тамтешньої культури.
Другі доводять, що Чайковський — українець і ми не повинні від нього відмовлятися. Але тут знову приходять перші і звинувачують керівництво музакадемії в кон’юнктурі. Мовляв, ім'я Чайковського в назві закладу лишають заради іноземних студентів, для яких його наявність є суттєвим аргументом.
Ну і ось, новинка. 20 лютого відомі науковці та митці зібралися на круглому столі (у вже згаданій музакадемії), де обговорювали збереження української культурної спадщини та повернення поцупленого росіянами. В результаті вони підписали звернення до влади з проханням розробити план з відповідною назвою — «Програма повернення українських митців».
Можливо, ця ініціатива пов'язана з постійними новинами від світових музеїв, яких усе частіше вдається переконати, що художники, яких вони все життя вважали російськими, насправді є українськими. Ось нещодавно найбільший музей у Фінляндії «Атенеум» таки визнав Івана Айвазовського нашим.
Цей лист із програмою можна переглянути на сайті НМАУ.
Серед українців, яких привласнила Росія (про яких пишуть у зверненні), є Антон Чехов (який теж час від часу викликає срач), Ілля Рєпін (або вже наче домовилися, що Ріпин), Казимир Малевич, Архип Куїнджі, Іван Айвазовський, Антон Лосенко, Дмитро Бортнянський, Максим Березовський, Артем Ведель. Ну і Петро Чайковський.
Чайковського навіть окремо виділили, написавши: «Українець козацького роду Чайок, геній світової музики, який непідвладний імперській політичній ідеології». Як говорив засновник і шефредактор видання The Claquers Стас Невмержицький: «Називати Чайковського українським композитором — або неосвіченість, або меркантильність».
Він пояснював, що фраза «Чайковський — українець» — це маніпуляція, адже ми посилаємося на його прапрадіда Чайку, але пропускаємо всіх інших родичів, зокрема прадідів, прабабусь, дідів та бабусь, тата, маму та іншого прапрадіда-француза, який приїхав до Російської імперії.
Нагадаю, що в грудні 2022 року НМАУ відмовилася прибрати ім'я Чайковського з назви, проігнорувавши рекомендації профільного комітету ВРУ та Експертної ради з питань подолання наслідків русифікації та тоталітаризму при МКІП. Також Український інститут національної пам'яті наголошував на перейменуванні, а його очільник Антон Дробович зазначав, що Петро Чайковський «чітко ідентифікував себе як російський композитор» і не мав прямого стосунку до консерваторії.
До речі, у листі пишуть, що звертаються «за дорученням громадськості». Але, здається, громадськість просила про дещо інше. У березні 2023 році активісти проводили акцію під стінами НМАУ імені П. І. Чайковського якраз із закликом «прибрати ім'я росіянина Чайковського», а не повернути його ім'я Україні.
А 8 лютого 2024 року Київська міська рада звернулась до Міністерства культури та інформаційної політики України щодо перейменування музакадемії.
Серед підписантів цього суперечливого звернення — директор державного підприємства «Кримський дім», актор та режисер Ахтем Сеітаблаєв, Президент України 2005–2010 років Віктор Ющенко, звісно, ректор НМАУ імені П. І. Чайковського Максим Тимошенко, голова Національної спілки композиторів України Ігор Щербаков, народна артистка України, ректор Київської академії мистецтв Ольга Бенч та інші.
Ініціативи з повернення культурної спадщини — це чудово. Але, ймовірно, питання «а що ж (і хто ж) є справді нашим» далеко не завжди виявляються простими. Що ж, стежимо за пригодами Чайковського в Україні далі.
Фото: НМАУ, «Суспільне Культура»