Це не найгірша помилка. Можливо, в декого просто завищені очікування від американського журналіста Саймона Шустера, який народився у Москві й відомий своїми неоднозначними статтями. У 2014 році він написав матеріал, де називав проросійських бойовиків на окупованих територіях Донеччини й Луганщини «українськими повстанцями». А у 2021 році в іншій статті він доклав зусиль до дискредитації батальйону «Азов», мовляв, він є неонацистським. Тоді Шустер написав, що «“Азов” відіграє центральну роль у мережі екстремістських груп, яка простягається від Каліфорнії через Європу до Нової Зеландії».

Але повернімося до книги та допису. Ужгород, Вишгород — яка різниця? Дякуємо вже за те, що не називає їх неонацистськими містами.

Журналіст продовжує: «Це — один із цілої низки "ляпів від неграмотності" у цій книзі. Вона всіяна ними, цими ляпами різного масштабу, і вони стосуються всього підряд: від "пояснень" Шустера щодо значення слів та виразів в українській мові (наприклад, слово "хлопець" в його уяві — це "жартівлива" форма звертання до молодого чоловіка з алюзією на російське "холоп") до його описів політичних процесів в Україні (наприклад, в монобільшості — 225 нардепів; описи Мінського переговорного процесу та похідної законотворчості в Україні — це взагалі якийсь треш)».

«На жаль, саме ці ляпи, а не закулісні розповіді про Зеленського і його команду, формують в мене враження про цю книгу. Цікаво було б подивитися в очі пруфридеру цього твору», — підсумував Данило Мокрик. Мабуть, якби це було відео, ми би побачили, як він сумно зітхає.

І ось журналіст через чотири дні дочитав книжку та опублікував ще один допис. Знову побіжно згадав про ляпи, «викликані чи то нездатністю, чи то небажанням автора як слід розібратися в українському контексті (або бодай залучити пруфридера)», і перейшов до суті: 

«Тепер — головне. Багато хто з критично налаштованих до Зеленського людей понісся подавати цю книгу, мало не як нищівну критику президента України. Одна частина з цих людей явно читала лише якісь уривки, інша покладалася на чужі рецензії, третя — просто видавала дуже бажане за майже дійсне. Четверта частина висмикувала окремі маленькі фрагментики про те, що ми і так вже переважно знали — брак підготовки до війни, конфлікт між Зеленським і Залужним і т. д. — і виносила їх на великі транспаранти.

Але правда полягає в тому, що в цілому ця книга — відверто компліментарна для Володимира Зеленського. З огляду на цільову аудиторію, для нас це — добре. Бо наратив про незламну боротьбу українців проти російського вторгнення нам за кордоном потрібен, як ніколи, — навіть якщо уособленням українців виступає Володимир Зеленський. Ну а нам в Україні інформацію про українську владу все ж треба черпати з інших джерел».

До речі, схожу думку має і політологиня Лідія Смола. Вона проаналізувала книгу «The Showman» та наголошує, що в ній багато суб'єктивного, посилання на чутки та простежується симпатія до Зеленського навіть попри описані складні моменти. І це те, на що всім нам необхідно звертати увагу.

Загалом же ця книга ще до свого виходу встигла наробити чимало галасу. Коли журналістка Ніна Кур'ята (яка зараз працює в Британії) отримала сигнальний примірник «The Showman» та почала ділитися враженнями в соцмережах, раптом виявилося, що маємо такого собі Саймона Шустера Шредінгера — було незрозуміло, мав він доступ до президентського бункера чи ні. Розгорілася ціла дискусія. У коментарі навіть прийшов політик Сергій Лещенко, який зробив офіційну заяву, що Шустера в бункері не було. Відтак прийшов і сам Шустер, який підтвердив, що таки не було.

Що у висновку? Українці, які прочитали книгу, часто наголошують, що написана точно не для українців. І, можливо, з нею варто знайомитися тільки заради аналізу та досліджень впливів на іноземців. 

Фото: фейсбук Данила Мокрика, Dart Center, Yakaboo