Скролячи інстаграм, ваша авторка наткнулася на рилс, у якому хлопець сидів за столом, тримав дитину і анонсував свої розповіді про життя в декреті. До того ж він був із порушенням слуху, тому підписалася без вагань. Уявіть собі, одразу дві заявки на розповіді про інклюзивність: чоловіки в декреті в нас усе ще в розділі «незрозумілі цікавинки», а про особливості життя людей, які погано чують, інформації не так багато, як хотілося б.
Завдяки багатьом активістам на колісних кріслах і протезах (передовсім Олександру Терену, звісно ж) ми вже встигли дізнатися безліч усіляких важливих моментів: від коректної термінології до особливостей сексу з людьми з інвалідністю.
Так ось, блог Григорія Фесенка «Татко в декреті» цілком має шанси стати вкрай популярним. Поки він виклав лише 5 рилсів (з 8 січня), а вже має майже 20 тисяч підписників в інстаграмі. Перше відео подивилося 733 тисячі людей. Тому дуже іронічно, що у представленні Григорій каже, що цей блог, мабуть, не буде популярним.
Переглянути цей допис в Instagram
Це й не дивно. Григорій у доволі безпосередній манері розповідає як про свою інвалідність, так і про батьківство. У нього, до речі, донька. Часто всі ці гіркі жарти про виснажливість догляду за дитиною ми чуємо від дівчат, тому нова чоловіча оптика, звісно, зацікавлює. У випадку з Фесенком — удвічі сильніше, бо чуємо жарти про те, як можна просто зняти слуховий апарат, коли крики дитинки стають уже надто нестерпними.
Переглянути цей допис в Instagram
І що ж ви думаєте, відкриваю я нині інстаграм і натикаюсь на нове відео, в якому Григорій розповідає про свої зйомки у фільмі «Плем'я». Мовляв, так, ви вгадали, я саме той чувак, який зіграв там головну роль.
Це, звичайно, для вашої Антоніни було несподіванкою, бо я геть його не впізнала. І це зважаючи, що «Плем'я» Мирослава Слабошпицького — одна з моїх улюблених українських стрічок і мені дуже подобається головний герой Сергій.
Нагадаю, що це новенький хлопець в інтернаті для дітей з порушеннями слуху. Там панує страшне свавілля керівників закладу, які змушують дівчат займатися сексуальною працею.
Середовище там жорстоке, ієрархічне, і Сергій, зрештою, повстає проти нього. До речі, це один із небагатьох наших кіногероїв, який є однозначним переможцем, сильним, рішучим і дуже далеким від позиції жертви. «Плем'я», нагадаю, один із найвизначніших та найтитулованіших українських фільмів. Попри це робота викликала дуже полярні реакції. Одні (як оце я) захоплюються, а інші звинувачують авторів у тому, що якось незугарно зобразили Україну. Ще й на весь світ цю срамоту демонстрували.
Отут і задумаєшся: чи справді всім потрібні історії про сильних героїв, які долають обставини?
І ще додам важливе. Особливість картини в тому, що знята вона жестовою мовою. Але це не є визначальним — вона не про особливості світу людей з порушеннями слуху. Ця історія про кохання, перемогу над злом і водночас його панування, почуття власної гідності та наслідки власних рішень.
Тому мої симпатії до блогу Григорія Фесенка стали в рази більшими. Його дружина Оксана, до речі, режисерка монтажу. Тому чекаємо на інші цікаво оформлені відео. А поки трохи більше про Григорія можете почитати в матеріалі від NV.