Якби ваша Антоніна була на місці Віталія Едуардовича, то вже давно ходила би до психотерапевта зі скаргами на манію переслідування. А кожен ранок починала б із ретельної перевірки квартири на предмет усіляких жучків, камер та інших шпигунських штук. Бо саме в такий спосіб Портникова постійно намагаються скомпрометувати, але виходить не дуже.

І ось лиш гляньте, що пише нині журналіст у фейсбуці. 

А ми щиро дякуємо за тонку іронію. У коментарях люди пишуть, що варто подякувати, що Портникова не звинуватили у прослуховуванні самого себе. Ось ще й таке доповнення.

Якщо ви забули цю історію, то нагадаю. Сталася вона аж у серпні 2022 року. Віталій тоді взявся прибирати свою орендовану квартиру у Львові та знайшов у сховку ліжка пристрій для підслуховування. З інвентарним номером 281.

СБУ тоді почала розслідування. А Портников узявся за аналітику і вдався до міркувань, а хто ж це таке паскудство міг зробити і для чого. Він записав відео для свого ютуб-каналу, в якому припустив, що це могли бути як ворожі спецслужби, так і українські. Розшифрувала для вас частину його розмірковувань. Нижче кину і саме відео.

«Після того, як в анонімних телеграм-каналах з'явилася інформація про те, що пристрій, який я знайшов у себе в квартирі, використовується Департаментом контррозвідки Служби безпеки України у рамках контррозвідувального заходу у межах відпрацювання контактів Володимира Сівковича, в мене, звичайно, з'явилося мільйон запитань.

І тут мова йде насамперед про мою репутацію. Адже величезна кількість людей, які приходять до української політики як нові обличчя, а потім за кілька років з цієї політики зникають, ніби їх там ніколи і не було, що таке репутація, навіть не знають. І знати не бажають. У них коротка дистанція, пов'язана з насолодою владою та тими можливостями, які дає ця влада в Україні. А для мене участь у політичних процесах, політична аналітика — це довга дистанція. І тут без репутації не обійдешся. 

Звичайно, намагатися дізнаватися про мої контакти з тими чи іншими політичними діячами з минулого — це вже удар по моїй власній репутації. Як політичний журналіст, я, звичайно, спілкувався з багатьма політиками з різних таборів. І ніколи не приховував цих своїх контактів. Це були і інтерв'ю, і зустрічі, і досить жорстка полеміка в телевізійному ефірі. Звичайно ж, з тими українськими політиками, які залишили територію України після Майдану 2014 року, я вже ніяких контактів не мав, навіть не тому, що сам не бажав мати цих контактів.

Мені б цікаво було поставити багато запитань людям, які, скажімо, у 2013–2014 роках публікували матеріали, які мене компрометували. Мені цікаво було б запитати в колишнього міністра внутрішніх справ чи в колишнього голови СБУ, звідки з'явилися записуючі пристрої в моїй квартирі перед Майданом 2013–2014 років. Безліч таких запитань, також пов'язаних із моєю власною репутацією. Однак самі ці люди, звичайно, вже більше ніколи не виходили на жодний контакт зі мною.

Для всіх людей, які обрали Росію, а не Україну після 2013–2014 років, я вже був небезпечним контактом, тому що, повторю, в самій Росії і політичне керівництво, і спецслужби завжди ставилися до мене як до відвертого ворога. На цьому можна було б, звичайно, поставити крапку. Але якщо інформація з анонімних телеграм-каналів відповідає дійсності, то тоді виникає запитання: а чому б не запитати мене про ці мої контакти? З ким, коли вони були? Коли закінчилися? І отримати чесну відповідь. Адже чесна відповідь — це саме те, чим я займаюся в публічному і непублічному, до речі, просторі впродовж трьох десятиріч.

А якщо подібні дії є лише приводом для того, щоб записувати ті чи інші мої розмови, намагатися мене скомпрометувати, обмежити мою журналістську діяльність, то тоді виникає питання щодо якості цієї державної системи, з якою ми маємо справу і яка має перемогти Росію у цій виснажливій боротьбі, яку ми сьогодні ведемо. Адже ми маємо усвідомити, що одна авторитарна держава, тільки більш слабка, не переможе іншу, тільки більш сильну, жорстоку і підлу.

Ми можемо перемогти Росію тільки з чистим сумлінням, тільки якщо дійсно будемо бажати побудувати демократичну країну, європейську країну, в якій влада і громадяни співпрацюють, в якій у громадян не з'являються таємні прослуховуючі пристрої під ліжком. В будь-якому іншому разі ми приречені на поразку.

А я бажаю Україні перемоги. І хотів би, щоб цієї перемоги також бажали Україні ті, хто має сьогодні відповідальність за рішення тих чи інших структур. Дуже сподіваюся, що вся ця анонімна інформація — це наклеп на контррозвідку Служби безпеки України і на всіх тих, хто відповідає за її діяльність. Але хочу ще раз підкреслити, що якщо цей наклеп має хоча б 1% спільності з реальністю, це компрометація не мене, а тих, хто встановив у моє помешкання підслуховуючі пристрої під надуманим і брехливим приводом».

Антоніна уважно стежить за перипетіями в житті Віталія Едуардовича, бо там цілий серіал. У грудні минулого року ми писали, як до нашого колеги додовбався такий собі не надто відомий персонаж Сергій Любарський, який уже 35 років живе у США. Його почав популяризувати політтехнолог Сергій Гайдай. 

У якийсь момент Любарський унадився критикувати Портникова, мовляв, що це за експерт такий. Його риторика та обкладинка для відео дуже активно натякали на те, що це не критика, а мочилово.

І, зрештою, він викликав героя своїх опусів на дебати. Хоча я, пам'ятаючи, що зірка української публіцистики зробив із Юлією Латиніною, не ризикувала б нариватися на те саме.

Але, звісно, Любарський розумів, що Портников не погодиться на такий трешачок. Тому можна буде безпечно розвести колотнечу і набрати собі медійності. До речі, Антоніна дізналася, що персонаж бажав розкрутитися ще й за рахунок колишнього нардепа Борислава Берези, на ютуб-каналі якого на той час було більш як пів мільйона підписників. 

«Тижні три тому до мене зверталися з тим, щоб я провів стрим з Любарським. Запросив його до себе на канал або прийшов до нього. Я відмовив. Але нещодавно знову прохання повторилося. Крім того, моє прізвище почав у своїх дописах використовувати Гайдай. Усе це лише для того, щоб збільшити охоплення аудиторії. Не більше. Це звичайна технологія привернення уваги до проєкту», — повідомив нашій редакції Борислав. 

На цьому все не скінчилося, бо вже в січні ваша авторка сіла розбиратися з новою хвилею наїздів на нашого з вами пана Віталія. Там усе було значно масштабніше, і сам Портников вважав, що кампанія керувалася з Москви. Йшлося про уривок з його інтерв'ю ютуб-каналу «Балючі теми», де він розмірковував про мобілізацію, і його слова перекрутили так, ніби він назвав депутатів аристократією, яка не повинна гинути. Хоча казав він зовсім протилежне. Наш текст про те, звідки воно все пішло, тоді став доволі резонансним, бо ми дослідили, хто все це почав і розкручував. 

Ну що ж, щось нам підказує, що попереду в нас нові серії.