А почалося все з того, що Сергій Жадан послав Андрія Жолдака нах*й. Ну, чим не перформанс? Щоправда, письменник трохи недотягнув і Жолдак нічого не почув. Але то не страшно, бо подія стала настільки яскравою та небуденною, що миттю рознеслася інтернетами. Культурна публіка в захваті. 

Ну а сталося це, власне, на церемонії оголошення ось цього рейтингу від видання NV. Ваша Антоніна все це проґавила і так само, як багато інших, людей нині кусає собі лікті. До речі, частина митців, які потрапили до рейтингу, теж не дійшли. Режисерка і письменниця Ірина Цілик пише, що вони з чоловіком і письменником Артемом Чехом дізналися про подію вже із соцмереж.

Ну, доводиться тепер вдовольнятися переказами тих, кому пощастило спостерігати цю історичну подію на власні очі та вуха. Андрія Жолдака та продюсера Олега Кохана (саме він займався продюсуванням нової вистави Маестро та самовизнаного Генія «Дім») запросили на сцену, щоб вони відповідали на запитання Олексія Суханова. 

Як на мене, вибір модератора дуже резонує з провокативною манерою самого Жолдака — гайда виходити за межі звичного, нехай запитання про театр ставить ведучий треш-шоу про «бабуся з'їла онучку», який недавно палко захищав актора Костянтина Темляка, котрого звинуватили в насильстві та домаганні до неповнолітньої. 

Так ось, першою про реакцію Жадана повідомила культурна менеджерка Ольга Дятел, яка була на церемонії.

Це підтвердило багато інших людей, які там були. Щоправда, лиш ті, які сиділи в районі Жадана, бо інші не чули. Ось що нашій редакції написала піарниця Ліза Сушко:

«Жадан наступним виступав з "Собаками". Пан Андрій міг би хоча б глянути одним оком у розклад та хто після нього виступає. Але він ще про Уривського встиг сказати, тому "перлин" там багато.

З Жолдаком проводили публічне інтерв’ю. Суханов все намагався дістати відповідь про його творчі межі, чи може мистецтво травмувати більше, ніж війна, — щось таке. І він з цим питанням почав добре — "українцям треба забути про все російське". А потім почав говорити, що каже молоді, "яка його чекала 20 років" (з пелюшок, я вибачаюсь?), що ви маєте не в Уривського навчатися, а в Нью-Йорках та Віднях.

Уривського на події не було. А от коли пан Жолдак сказав, що "Жадану не пишеться через війну", не подумав, напевно, що Жадан з "Собаками" вже хвилин 20–30 стоїть в залі, бо затримується їхній виступ. От Жадан і відповів, але не на всю залу, а так — на задню половину».

До речі, гляньте ось це інтерв’ю Жадана з китайським художником Ай Вейвеєм. Як мені здається, незаслужено мало переглядів. Ай Вейвей входить до рейтингу «100 людей культури світу». Причому регулярно і хто б його не складав.

Щось вашій Антоніні підказує, що це не остання колотнеча навколо Андрія Жолдака та його тріумфального повернення. У цьому рейтингу від NV він також присутній, що викликало окреме хвилювання. Мовляв, до чого тут Жолдак і український театр? Він у нас 20 год уже нічого не ставить і не розуміє нашого контексту. Ще і в Росії працював аж до початку повномасштабного вторгнення.

Але ваша авторка вважає, що колотнеча із приїздом маестро є значно цікавішою та складнішою за кілька рядочків, тому чекайте на окремий текст. Бо є багато думок про те, що різні витівки Жолдака — то, канєшно, зашквар і кринжейро, але він талант, якого колись фактично випхали з України і який реалізувався за кордоном. Ну, зокрема і в Росії. 

Та це не єдина претензія до рейтингу «100 людей культури». Щонайменше це претензії штибу «а чого там немає того і того». Зазвичай це типова історія з різними списками. Ось Вахтанг Кіпіані обурився, що нема Кокотюхи.

І «МУР». Хоча додамо, що «МУР» водночас із великою популярністю здобули роздратування і звинувачення у поверховості та неофітстві. 

Ще більшою претензією стало те, що половина експертної ради складалася з людей, які також потрапили до рейтингу. Тобто самі за себе голосували? Першим на це увагу звернув, здається, Вадим Карп'як.

Лишенько, ніколи ж такого не було. Але ми це ще з'ясуємо. Ось, рожевим позначено одночасних членів ради і фігурантів рейтингу. 

І остання (поки що) претензія. Висловив її наш колега, співзасновник «Юкрейнера» Богдан Логвиненко. Він відмовився бути в рейтингу. Як то кажуть, з усією повагою, але. У своєму дописі Богдан докладно все пояснив і отримав потужну підтримку:

«Я отримував запрошення, але не пішов на подію учора, оскільки вона відбувалася в олігархічному приміщенні “ЮнітСіті” Василя Хмельницького, який серед заслуг як голосування за диктаторські закони януковича доклався до спроб знищення громадського сектору, про що я неодноразово писав. Тому мені видавалося найлогічнішою дією — просто проігнорувати подію, як і будь-яку, що відбувається на такому майданчику, але сталося ще дещо.

Наступного дня після 25-х роковин вбивства Георгія Ґонґадзе в список "100 людей культури" було включено ексолігарха Віктора Пінчука. Зятя президента Кучми, що неабияк збагатився на приватизації держпідприємств за майже необмеженої влади свого близького родича, нормою режиму якого були вбивства політичних опонентів, журналістів, а потім і самогубства з двома пострілами у голову співвиконавців злочинів.

У той час, коли абсолютна більшість зі згаданих у списку людей потом і кровʼю працюють на розвиток української культури, зокрема й серед колекціонерів та меценатів є такі, що справді вкладають в культуру. Але на противагу є й ті, хто інструменталізує культуру у власних інтересах, називає простори і фонди імені себе, аби відбілити свою чорну як смерть репутацію. Я не вважаю, що такі люди стають "людьми культури" за будь-яку ціну.

Просто нагадаю, що ще кілька років тому багато хто з українців легалізував і близького друга путіна — фрідмана і за "вкладеними" в українську культуру коштами він також цілком міг стояти в одному списку з зятем Кучми, але лише нещодавно нарешті усі (а не лише активна меншість) прозріли зі справжніх мотивів цих "інвестицій"».

Також свою думку щодо рейтингів висловила і редакторка «УП. Культура» Тетяна Пушнова. Яка розповіла, як таке робиться в них у редакції і запропонувала колегам з NV безкоштовну консультацію. Частина медійників це сприйняла як щонайменше підтрунювання. Люди взагалі кажуть, що між двома редакціями стосунки не дуже. Може, треба провести розслідування? 

Як бачите, питань — до кольору, до вибору. З ними я пішла до керівника проєкту NV Віталія Сича. Запитала про те, якою була процедура складання рейтингу, як ставиться до претензій Логвиненка і що там за тьорки з «УП». Відповідь така:

«Люди в експертній раді не мають права голосувати самі за себе чи навіть за людей, з якими вони повʼязані спільними проєктами. Вони можуть голосувати лише за інших людей культури.

Ми хотіли відзначити внесок митців в українську культуру і підтримати їх, чого не було дуже давно. І я радий, що багато з них зʼявилися на церемонії, отримали визнання і змогли поспілкуватися один з одним. Це добре, що є дискусія з приводу списку, бо дискусія — це ознака здорового суспільства.

Ми врахуємо різні думки і наступного разу зробимо проєкт ще кращим. Якісь конкретні закиди, напевно, коментувати не варто. Думаю, в нас усіх зараз є більш важливі задачі».

Також про процедуру голосування розповіла членкиня експертної ради, юристка Лариса Денисенко. 

Судячи з усього, на цьому колотнеча наче вичерпана. Тому ваша Антоніна може з чистим серцем іти на концерт Степана Гіги, який приїздить до Бучі на День міста.