Ясно одне: на презентації програми «Тисячовесна» від Мінкульту вашій Антоніні явно бракувало Микити Потураєва. Голова парламентського комітету з питань гуманітарної та інформаційної політики завжди дарує вашій авторці таке різнобарв'я цитат, що проблема із заголовком вирішується миттєво. Золота тисяча фраз пана Микити — ось моя улюблена програма. Але так щастить не кожного разу.
Зате завітала заступниця керівника Офісу президента Олена Ковальська, яка, здається, вийшла з анабіозу і заявила, що нарешті у влади та народу з’явилося розуміння важливості культурної сфери, тому ось вам така програма. Про це я напишу більше, але — спойлер — таке розуміння прийшло не зараз, а щонайменше 10 років тому, коли культурні інституції запрацювали і почали демонструвати результат.
Як казали мої колеги з одного медіа на намагання молодих журналістів протягнути в ефір застарілі новини: «Брейкінгньюз! Помер Майкл Джексон!». Нагадаю, що пані Олену в тусовці називають «наглядачкою» по культурі від ОП. Аж до того, що кандидатури очільників різних інституцій затверджуються саме в її кабінеті.
Олена Ковальська
Але спочатку про неймінг. Напишу відверто: мені не нравиться. І навіть не з естетичних причин, хоча і це є, а тому, що президента постійно критикують за ці популістичні «тисячі Зеленського» на все що хочеш — він квитків до пального. І тут осьо-сьо вам — «Тисячовесна». Тут або нашому з вами верховному головнокомандувачу в його теплу ванну не доносять про значне невдоволення цим «тисячопадом» і він вважає, що все норм. Або він у носі мав критичні зауваження і вирішив дотримуватися обраної стилістики.
Ваша Антоніна знає, що були й інші варіанти, і вони здаються мені доволі симпатичними. Ну, але президентська програма — президентський неймінг. Настя Платонова для вас написала нормальний, серйозний текст з розбором цієї ініціативи – підіть і обов'язково почитайте. А ваша Антоніна трохи окреслить контекст, у якому відбувається цей конкурс.
Спершу поясню, чому до цієї програми в культурній спільноті (та й не лише) ставляться з обережністю, а то й з упередженістю — назвімо так це закочування очей і зітхання. Вайб популізму — це раз. Ну а два... Хоча, що тут пояснювати — ви ж добре пам'ятаєте скандальний пітчинг, який Мінкульт забацав у 2023 році? Там де Юрій Горбунов ще отримав гроші на «серіал про Поворознюка», а після колотнечі обідився і відмовився він них.
Але це було не головне, бо основний недолік цього дійства був в абсолютно нахабній непрозорості — переможців визначали у ручному режимі тодішній міністр Олександр Ткаченко і якогось милого режисер «Слуги народу» Олексій Кірющенко.
Фото, яке ні на що не натякає
Я навіть досі не знаю, як це коментувати. Мало того, що до чого тут узагалі той Кірющенко — він не представник Мінкульту чи державних інституцій. І друге — він громадянин Росії. Принаймні, був ним, коли у 2019-му подався на конкурс на посаду голови Держкіно, забувши, вочевидь, що з російським паспортом туди не можна.
Оскільки Олена Ковальська пішла раніше з презентації на зустріч з президентом, то ваша Антоніна мусила вибігти за нею дещо уточнити. Так ось, чи дали Кірющенку українське громадянство — вона каже, що не знає. А таку процедуру визначення переможців вважає невдалою і, мовляв, відбулася жахлива помилка. Але хто ж її допустив?!
Ну і, так, Ковальська справді вважає, що до цього моменту культурна сфера розвивалася так собі. Приміром, не було стратегії, — сказала вона вашій авторці. І це правда — саме прописаної, задокументованої стратегії не було. В Мінкульті вона з’явилася лише торік (усього на 5 років — це ні про що), а в Держкіно досі не можуть такий документ узгодити. І це погано.
Але ось простий приклад. Ще в році 2013–2015 вашу авторку здивовано запитували: «Ти пишеш про українське кіно? Камон! Хіба воно існує взагалі?». Так ось, орієнтовно у 2018 році мене про це вже ніхто не запитував, бо вітчизняні стрічки різного штибу виходили у прокат і активно обговорювалися в соцмережах.
У 2017 році з’явився Український культурний фонд, його головою стала Марина Порошенко. З приводу її кандидатури була доволі суперечлива ситуація, але перша леді на такій посаді точно позначала важливість питання культур-мультур для формування державної політики. А десь із року 2020 цей весь державний процес раптом впав в анабіоз.
На цьому хвилинку порохоботства закінчено.
Та повернімось до упередженого ставлення культурної спільноти до державних конкурсів. Можемо згадати не менш скандальний 19-й пітчинг Держкіно, який проігнорувала велика частина кінематографістів. На мій погляд, більш досвідчена та свідоміша. Усе через вкрай паскудний імідж відомства і, знову ж, непрозорість процесів.
Що ж до нинішньої «Тисячовесни», то в Мінкульті намагаються запевнити, що такого трешачку ми більше ми не побачимо. Щоправда, травматичний досвід спільноти і, відповідно, недовіру так просто не здолаєш. Водночас теперішній Мінкульт усе ж дуже відрізняється від того, що ми бачили впродовж останніх років. Тетяна Бережна, на відміну від своїх двох попередників, людина відкрита і явно не хоче кататися на шакалячому експресі. Приміром, за ці кілька місяців були враховані певні зауваження до програми. Стосовно ризиків, то команда теж їх визнає і намагається уникнути.
Міністерка культури Тетяна Бережна
Один з основних — це купа грошей. Так, купа грошей. Їх реально дуже багато на один раз, спільнота після 2022-го дуже зменшилася, є шанс просто не вивезти таку кількість контенту. В сенсі, не вивезти зробити його якісно. А саме на якості наголошує Тетяна Бережна. Усі ці твори повинні стати суттєвою альтернативою російському контенту, який українці все ще активно дивляться. Про що свідчить опитування від Gradus, яке провели на замовлення Мінкульту, аби зрозуміти потреби українців.
Власне, саме щодо якості були перестороги стосовно двох згаданих мною пітчингів. Й оскільки результат уже є і ваша Антоніна з ним знайомиться (і чекає від свого керівництва окремий бюджет на психотерапевта або на міцний алкоголь), то маю невтішні спостереження: більшість цього контенту, як на мене, ніякої якості не демонструє. Особливо це стосується телесеріалів. На телебаченні взагалі не надто у ній бувають зацікавлені – люди ж не дивитимуться розумнішого, як вважають телеменеджери і тицяють пальцями у рейтинги.
Багато важив у цьому процесі й рівень самих експертів, котрі визначали переможців, частина яких узагалі не мала стосунку до кіносфери. Тут, до речі, знову злий жарт зіграло уявлення багатьох телевізійників, що робота над серіалами і кіно — це одне й те саме. Бо ці галузі кардинально різняться в безлічі моментів. Тому й маємо ситуацію, що кінопроєкти оцінюють серіальники, вважаючи себе компетентними. В результаті получається біда.
Власне, саме експертний склад я вважаю одним з найбільш важливих моментів як у «Тисячовесні», так і в будь-якому іншому конкурсі. Бо можна вигадати загалом хорошу схему, яка розіб’ється об невдалий вибір.
Питання викликає те, що експерти призначатимуться без конкурсу. Ми ж прагнемо максимальної прозорості, та й не хочеться всіляких конфліктів інтересів. Проте саме це, думаю, практично невирішувана проблема. Безліч разів її обговорювали в спільноті і щоразу доходили висновку, що культурна галузь у нас настільки невелика, що всі всіх знають, мають дружні стосунки. Явні конфлікти інтересів, звісно, можна визначити, але далеко не всі.
Другий момент — професійність. І я тут наголошувала б не лише на розумінні людиною галузі, але й на досвіді. Оскільки ми маємо вже більше 10 років різних процесів, то багато що можна передбачити. Всі ж усіх знають, зрештою. Поки Тетяна Бережна назвала кілька імен, які ми побачимо серед експертів: кінопродюсер Володимир Яценко («Ти — космос», «Атлантида», «Люксембург, Люксембург»), режисерка анімаційних фільмів Олександра Рубан («Мавка. Лісова пісня», серіал «Пес Патрон»), театральна режисерка Олена Коляденко («Шафа», «Кабаре»), режисер і журналіст Мстислав Чернов («20 днів у Маріуполі», «2000 метрів до Андріївки»). Як на мене, це хороший список. Питання в тім, хто його доповнить.
Ще один момент, який мене непокоїть. Мінкульт подав список орієнтовних тем, яких бажано торкнутися у своїх творах. Вони не обов’язкові і доволі широкі:
Проте, якщо знову звертатися до досвіду, то доволі велика частина конкурсантів є дуже схильною до кон’юнктури. Ваша Антоніна також має деякі знайомства і поспішить вас розчарувати: можна фільмувати патріоткіно про визначну подію чи особистість і бути до неї абсолютно байдужими. На це просто гроші дадуть із більшою ймовірністю.
Нині бажання експлуатувати патріотичні теми зросло в кілька разів, разом з ризиками виділити на цей процес силу грошей. Будемо сподіватися, що експерти таке пропустять по мінімуму. І ваша авторка, звісно, буде стежити — заявки на конкурс обіцяють викладати публічно. Щоправда, уявляю собі, з якими темпами експертам треба буде працювати — ось графік:
Не можу дочекатися серпня. Та й не тільки я — з форматом фестивалю-пітчингу (креативом Володимира Зеленського) хочуть познайомитися сотні людей. Поки ми знаємо, що дійство відбудеться точно не в Києві, а в одному з міст на заході.
І остання моя пересторога — це (не)можливість Мінкульту працювати самостійно, без постійних втручань з ОП. Програма ж президентська. Як на мене, поки ці втручання в культурну сферу нічого хорошого не приносили. Тому Антоніна сподівається, що Володимир Зеленський покаже приклад спільноті і перший почне довіряти Мінкульту. А обговорення «Тисячовесни» триватимуть і далі — у майбутніх конкурсантів уже є безліч запитань, і вони збираються активно їх ставити.
Ось, приміром, продюсерка Дар'я Бассель пише, зокрема, про знову обділену документалістику:
Тим часом саме документальне кіно з 2022 року активно представляє Україну на світових майданчиках. І робить це успішно. Між тим, практично без державної підтримки — Дар’я та багато її колег роблять це самостійно, знаходячи способи залучити іноземне фінансування. Фактично держава самоусунулася від функції культурної дипломатії у сфері кіно.
А для внутрішньої аудиторії документалістика нині слугує дуже важливою фіксацією нашої реальності. Яка знаходить широкий відгук — ті ж телевізійники постійно повторюють, що документальні стрічки почали демонструвати високі показники в ефірі.
І зовсім останнє. Вкотре доводиться зафіксувати важливий момент: культура — це стратегічна сфера. Вона досить довго створюється, розкачується. Процеси, тенденції, якість викристалізовуються роками, ба десятиліттями. Проте вплив книг, стрічок, вистав, музики надзвичайно сильний. Культура направду об’єднує і формує самоідентичність. Аби все це розвивалося нормально, потрібні не періодичні вливання грошей, а чіткий план на багато років. І, звісно, міцна основа з інституцій, які працюватимуть кожна у своєму напрямі.
Фото: Мінкульт, кадр із фільму «Кінь БоДжек»