За роки написання усіх цих срачооглядів ваша Антоніна чітко зрозуміла одне: справжні обличчя наших селебритів проявляються з першим же факапом і реакцією на нього. Це просто якийсь портал правди. Хочете перевірити людину? Киньте її в срач. 

Емму Антонюк нині возять шакалячим інтерсіті у тредсі. Ви скажете: «Оце новина! А кого там не возять?» А я й відповім: «Та кого хочеш!». Але питання в тім, чи має людина час і натхнення там кататися довше однієї доби та з наслідками. Емма, схоже, вирішила виїздити свої «три тисячі кілометрів» за один раз. 

Отже, що ж трапилося? Емма до себе на ютуб-канал запросила культурологиню Маріам Найєм, щоб та взяла в неї інтерв’ю. Не питайте. Так ось, наприкінці цієї розмови Емма сказала те, що образило та розізлило неймовірну кількість східняків та ВПО. Вона почала розповідати про свою спільну ініціативу з «Книгарнею Є», яка називається «Різниця Є».

Проєкт допомагає відновлювати бібліотеки на деокупованих і прифронтових територіях. Навколо цієї чудової ініціативи і розгорілася колотнеча через ось ці слова. Подаємо повністю! Щоб, крий боже, нічого не вирвати з контексту:

«Але коли в селі Рогань з’являється 700 книжок, пенсіонери, все життя русскоговорящіє, які читали тільки русскіє детектіви, починають ставати в чергу за “Бріджертонами”. Вони не говорили українською, — бібліотекарка каже. Просто ця історія мене дуже сильно вразила. Нам треба в це інвестувати. 

Зараз у мене немає 7 мільярдів доларів, я роблю “Різниця Є”, і ми відправляємо нові книжки в сільські або зросійщені бібліотеки, де списали російські фонди і не залишилося українських. Я постійно на зв’язку з бібліотекарками, це дуже цінний для мене досвід — спостерігати за тим, як діти реферати починають писати українською, тому що в них є яскраві глянцеві книжки про музикантів, про риб, про всяке таке...

Найчастіше, якщо ми приїдемо в якісь прифронтові села, спитати, де пункт видачі гуманітарної допомоги, — вкажуть на бібліотеку. Тому що це комунальне приміщення. Найчастіше, коли туди приходять, те що називається абревіатурою ВПО (внутрішньо переміщені особи) по олію, по якийсь одяг, по крупи, а там — хоп!— і з’явилося 350 абсолютно нових книжок українською. 

Канєшно, вони беруть книжки, підсідають на книжки. А ці люди — вони “русскоговоряща чєлюсть”, вони були зросійщені, у них там були проблеми з ідентичністю, вони перший раз у житті читають “Тигроловів”. І охрінівають. І якби я не чула ці історії від щирих бібліотекарок, які спочатку мені розказують пів години про радикуліт, а потім, до речі, про те, як у них там “Неканонічний канон” “Віхоли”розходиться по руках, я розумію, що це робе. І це треба робити». 

Так і в чому ж обіда на такі слова? А в тому, що наші співвітчизники зі сходу сприйняли ці слова як зневагу до себе і розповсюдження стереотипів у вульгаризованій формі.

Їх можна зрозуміти, бо стереотипами про різні регіони ми, вочевидь, встигли вже наїстися, і з цим треба бути ду-у-уже обережним. У мене є безліч знайомих серед ВПО, які через це бісяться ще з 2014-го, коли їм реально відмовлялися здавати квартири, бо в голові орендарів, напевне, був плавлений сирок. Тема делікатна, тригерна, і Емма, як на мене, зовсім на це не зважила й висловилась у досить невдалій формі. 

Аби не тулити вам купу скринів з обуреннями, кину один від Яра Линського. Він, здається, найбільш залайканий і найбільш аргументований. 

Від себе скажу наступне. Я з Рівненщини, навчалася в Запоріжжі, затим переїхала до Києва. Єдина країна, так би мовити. І точно можу сказати, що зазвичай уявлення про різні регіони справді дуже перебільшені та викривлені. Так, схід і південь більш зросійщені, ніж захід. Ну, але ж не настільки, як хтось міг подумати! І, нагадаю, не зі своєї волі. Зазвичай люди говорять російською у великих містах, а в області — українська з місцевою говіркою.

Українську літературу вчать у школі, вона продається в магазинах. Не вірю, що взагалі пишу такі неймовірні істини. Я вела на «Радіо Запоріжжя» цілу програму про літературу і після п’ятого курсу тягла до Києва величезну валізу з книжками. До нас приїздили різні письменники і збирали величезні аудиторії. 

Але головне ось що. Тепер уже як культурна журналістка з багаторічним досвідом можу сказати, що інтерес до цієї теми був не те щоб високим по всій території нашої з вами прекрасної країни. Українці масово почали цим захоплюватися вже після 2022 року. А любителів російських детективів, які в очі не бачили ніяких «Тигроловів», вистачає і в моєму рідному місті Сарни.

Нашого визначного поета Григорія Чубая, який народився на Рівненщині, ми у школі навіть не вчили, і безліч людей поняття зеленого не має, хто то такий. Ви мене зараз запитайте, скільки там книгарень, а я вам не відповім, бо сльози заважають говорити. Бо маленькі міста справді потерпали і потерпають від браку активностей та закладів що на заході, що на сході. 

Про вагу слів у наш непростий період сказано вже багато. Кожен із нас може висловитися невдало, маючи найкращі наміри. І, вочевидь, коли бачиш бурхливу реакцію на свої думки, варто замислитися: може, вони й справді знайшли невдалу форму? Емма Антонюк і сама не раз про це говорила, наприклад, у контексті фемінізму. Коли чоловіки були говорили якісь бздури просто тому, що не були на місці жінок і не розуміють, що якісь невинні, на їхній погляд, слова є мізогінними і жінкам від них неприємно. 

Здавалося б, у таких випадках треба вивчити реакцію і просто перепросити. Сказати щось штибу: «Я дійсно не хотіла, аби мої роздуми когось зачепили, але виявилося, що саме такі формулювання сприйнялися дуже кепсько. Я тільки зараз це зрозуміла і перепрошую за них. Звісно, я не це мала на увазі, але варто було обрати зовсім інші слова». 

Але ніт. Чомусь постійно з’ясовується, що просте слово «вибачте» із себе надзвичайно складно вичавити. Бо значно легше стати на улюблені граблі, на яких написано: «А ви що зробили в цьому житті, аби відкривати на мене свої ротяки?».

Передбачувано така реакція ще більше розпалила й без того напружену атмосферу. Але Емма, теж передбачувано, настрибнула на граблі ще кілька разів. Вона записала відео, в якому звинуватила УСІХ критиків у тому, що вони не писали про її ініціативу «Різниця Є». Бо це «не інтересно».

Понад те — ці падлюки не репостили її випуск про психотип Василя Стуса, бо «там немає простору бути обіженим, щоб обідитися і напасти». А також повідомила, що невдовзі в неї вийде ще одне відео про авторів та авторок, які загинули від російської агресії. І гейтери теж не розкажуть про цей проєкт, бо ж там не буде скандалу. 

Вона звинуватила всіх цих паскудних і злих ВПО у «вишукуванні неіснуючих бліх в інших людях» і запитала: «Хіба в такому просторі ви хочете жити?». І щоб усім не здалося замало, то Емма також повідомила, що проєкт для прифронтових бібліотек вона скасовує. 

Ось така обіда на обіду. Ясна річ, позитивної реакції не послідувало. Аналізувати все це серйозно у вашої Антоніни не лишилося душевних сил. Тобто виходить, ця ініціатива лише для суспільного схвалення була? А якщо комусь щось не нравиться, то на зло гейтерам з тредсу корисна справа, яка йшла наче ж від душі, піде тепер під ніж? Подавіться. 

Розповім лише, що іще Емма Антонюк говорила в цьому ж інтерв’ю з Маріам Найєм. А саме про свою місію просвітництва, про донесення інформації про, наприклад, Стуса, до людей, які про нього мало знали. У цю роботу треба вкладатися, і вона кидає робити інтерв’ю, щоби сконцентруватися саме на цьому. Ну, може, вже і не сконцентрується. Нема чого для вас старатися. Але мене зачепило кілька моментів, у яких я побачила дуже вільну інтерпретацію дійсності та суперечливість. 

З одного боку, Антонюк нарікає, що деякі її інтерв’ю сприймалися як скандальні (приміром, розмова з Іво Бобулом) і аудиторія не хотіла бачити суті, а вже далі вона говорить, що це інтерв’ю було більше як перформанс і вона «гнала». Особисто я пам’ятаю, що воно викликало дуже різну реакцію, як позитивну, так і негативну. Хтось обурився сексистським висловлюванням Бобула і підтримав Антонюк, хтось побачив у поведінці інтерв’юерки непрофесійність та нестриманість, наче вона сама вибудовувала це в’ю як скандальне.

У кожному разі, якщо це був перформанс, то саме таке сприйняття цього акту є достатньо логічним. Правду кажучи, теперішня поведінка нашої героїні мені дуже схожа на тодішню поведінку Бобула, який ніяк не міг розуміти, а що не так? Може, це теж якийсь перформанс?

Також Антонюк каже, що до чоловіків, які працюють у жанрі гардтоку, є позитивне упередження, і їхня надмірна емоційність чи агресія не стають подією. Тоді як для жінки-інтерв’юерки це стає подією зі знаком мінус. На цьому моменті ваша авторка прифігіла і вигукнула в монітор: «Та де, Еммо?!».

Ось же недавно була ситуація рівно навпаки. Данила Мокрика, дійсно хорошого журналіста, катали тим же експресом саме за надмірно емоційну та агресивну манеру розмови з Олексієм Гончаренком. Данило сам визнав, що в’ю було невдале саме через емоції. Але воно стало подією, причому зі знаком мінус. Водночас Власта Лазур отримала хвилю захоплення після свого ефіру з Юлією Тимошенко на «Радіо Свобода», бо так жорстко з політикинею, здається, ще нікому не вдавалося поговорити. І важливо чому — в емоціях тут захлинулася саме гостя, а не ведуча, яка була спокійною, але підловила нашу Тигрюлю на безлічі моментів. 

Не скажу, звісно, що українських журналісток оминають мізогінні коментарі, але професійно зроблена робота завжди переважить. А бажання влаштувати скандал зазвичай є дуже помітним. 

Цікаво також, що Емма Антонюк у цій розмові жодного разу не зауважила, що десь помилялася, — скрізь вона молодець, а критика або вирвана з контексту, або несправедлива. Нарікання на своє інтерв’ю з Оленою Кравець вона рішуче відкидає. Нагадаю, що її звинувачували в «теплій ванні», яка не дуже поєднувалася з попередніми гучними гардтоками з Христиною Соловій або Раміною. Кравець має у своїй біографії стільки суперечливих моментів, що розмова з нею мала б бути найжорсткішою на цьому каналі. Але вийшов хіба легенький кусь-кусь. 

Проте Антонюк так не думає. Вона вважає, що «ця історія була для того, аби ставити складні питання м'якше, щоб замість шуму і скандалу доходити до суті». І тут ваша Антоніна не зрозуміла: то інтерв’ю з Бобулом таки справедливо називали скандальним і не бачили суті? Але нехай. Бо мета Емми була ще й така:

«У нас половина країни зараз живе з величезним комплексом вини через відновлення своєї ідентичності. І якщо я працюю на них і для них, якби я влаштувала класичний гардток (що би я з легкістю могла зробити зі своїми навичками), який меседж і який сигнал ми подаємо тоді суспільству?

Ми додаємо сорому, ми додаємо вини, ми додаємо нуль конструктиву. Але проповідувати серед спасенних, тобто тих, хто не любить Кравець і має за що, які отримають свою дозу дофаміну? Я не пішла цим легшим шляхом, я зробила це тонше. Я отримала дозу дуже жорсткої критики за це, але я досі вважаю, що це було найбільш конфронтаційне і дискомфортне інтерв’ю для Кравець серед тих, які вона давала». 

Вам теж ці слова не туляться з теперішніми заявами Емми? Чи це в мене вже під вечір від прочитаного плавиться мозок? А, до речі, у розмові з Раміною такої делікатності щодо ідентичності не спостерігалося. 

Висновок. Як ми вже багато разів переконувалися, людям ніхто не завадить закопувати себе глибоко в яму. Але мені дуже шкода, що наші знаменитості постійно подають саме такий приклад дитячої поведінки. З іншого боку, маємо неприємність через такі реакції розуміти і справжні наміри людей, і їхні цінності, і їхнє ставлення до себе та оточення. 

Фото: ютуб-канал «Це ніхто не буде дивитися»