Поки комунальники прибирають скло з дороги, а рятувальники розбирають завали, ваша Антоніна надіслала мені ось цей допис. І тут уже з розряду: «нащо ви скакали на Майдані, от тепер отримайте». А допис — журналіста Остапа Дроздова.

Читати було важко. Дроздов занепадницьки пише, що гонка ушкоджень — це погано, що менша сторона програє, що зброю вдосконалять і битимуть прицільніше, і що «мудрі» рахують отримані збитки, а не завдані. І тут особливо хочу процитувати: «Цей сценарій свідомо обраний, і він наперед прописаний усіма західними розвідками: у конкурсі на завдавання один одному щобільших збитків програє менша сторона. Чисто об'єктивно. Бо все має свою калькуляцію».

Чесно, не знаю, як описувати твердження про програш меншої сторони. Залишу на ваш розсуд. І якщо ви раділи дозволу на проведення параду в Москві, то мали бути готові до Лук’янівки, пише Дроздов. Тут я зупинюся. Наче ж уже домовилися, що агресор б’є не тому, що його спровокували, а тому, що вважає це можливим. 

Тут я цілком погоджуюся з улюбленцем нашої редакції Віталієм Портниковим. Не треба шукати символізмів. Росія вдарить, коли потрібно, і не буде шукати для цього причин — навіть якби дрони прилетіли до Москви на парад. Наведу твердження зі свіжого відео Віталія Едуардовича:

«Для чого Путіну залякувати українців? Для чого йому гатити по житлових кварталах української столиці? Для чого йому знищувати торговельні центри? Для чого руйнувати станції Київського метрополітену? Тому що нічого іншого російським окупантам і їхній злочинній армії на даний момент просто не вдається».

І не лише я погоджуюся з тим, що озвучив Портников. Волонтерка та нардепка Яна Зінкевич відповідає на допис Дроздова, що твердження про помсту мають вигляд інфантильної спроби задобрити ґвалтівника. Яна пише, що з 2014 року Україна не бомбила територію Росії, однак держава-агресорка продовжувала завдавати ударів по містах Луганщини та Донеччини, а з початком повномасштабної війни — і по Києву, Харкову, Одесі та Львову.

Власне, це і є головна проблема наративу «самі винні»: він вимагає вибіркової пам’яті. Треба забути про 2014-й, про Іловайськ, про збитий MH17, про Маріуполь. Треба почати відлік саме звідти, де це вигідно. І бажано не помічати, що агресор продовжує бити незалежно від того, стріляє жертва у відповідь чи ні.

Але що дивуватися? Остап Дроздов відомий своїми скандальними висловлюваннями. Приміром, у 2022 році він заявив, що маріупольці також самі винні в тому, що їхнє місто знищували й окупували. Бо треба було голосувать нормально.

У 2014 році він порівнював мобілізацію з геноцидом, роками стверджував, що Україна не має майбутнього, — і все це подається як правдорубство. У 2021 році він назвав глядачів «112 Україна», ZIK та NewsOne «дрібними амебами», «інфузоріями туфельками», «одноклітинними», «дрімучими неадекватними людьми». А глядачку, яка жалілась на закриття «каналів Медведчука» в ефірі каналу «Наш», — «старою дурною бабою».

Під час обговорення цього допису (та й раніше) Дроздову прямо закидали проросійську діяльність:

У коментарях до допису Дроздова користувачі теж не розуміють, до чого все це і навіщо він з'явився в день, коли країна долає наслідки атаки. Нагадаю: більше 80 людей отримали поранення, троє загинули.

Чи шкодять такі дописи? Звичайно. Остап Дроздов має чималу аудиторію — 80 тисяч на фейсбуку і ще більше — 170 тисяч підписників — на ютубі. Під його дописами тисячі лайків. Зазвичай Дроздов пише про скандали у владі та корупцію. Він в дуже жорсткій опозиції до чинної влади.

Однак людям, які щойно пережили нічну атаку, пояснювати, що вони самі обрали цей сценарій, — це не аналітика. Мені такі дописи подібні до хрестоматійних тверджень: «ти сама винна — занадто коротка спідниця» або «не треба гуляти вночі, щоб не зґвалтували».

«Антоніна» — простір для різних голосів і поглядів. Ми відкриті до дискусії, до незручних питань і непопулярних думок. Єдине, чому тут не місце, — підігравання російській пропаганді.

Фото: фейсбук Остапа Дроздова