Напередодні як грім серед ясного неба журналістка й ведуча Суспільного Катерина Некреча опублікувала відео, на якому комунальники прибирають пам’ятник Михайлу Булгакову.

Ця подія не мала жодного шансу відбутися непомітно, аби одного чудового ранку ми просто прокинулися, а на Андріївському узвозі Булгакова вже нема. Усі точно мали бути готові до цього. Нагадаю, що ще у грудні 2025-го Київрада ухвалила рішення прибрати пам’ятник, бо Український інститут національної пам’яті зробив висновок, що Булгаков є символікою російської імперської політики.

Ну що ж, з ліричним відступом завершуємо, переходимо до головного — соцмереж. Ось там справжній смак.

«Панаєхалі з провінцій»

Під популярними дописами ті, хто проти знесення, малюють таку картину: Булгаков — киянин, хороший письменник, частина історії міста. А ті, хто цього не розуміють, — шарікови, які «понаїхали» з провінцій. 

На противагу їм комунікаційний експерт Ярема Дух написав, що любити Російську імперію та Київ одночасно — означає любити Київ у складі цієї імперії.

Історик та співавтор ютуб-каналу «Історія без міфів» Владлен Мараєв пропонує влаштувати тест для захисників пам'ятника. 

Частина цих самих захисників Булгакова з текстами українських авторів справді добре знайома. І в них є свої запитання до опонентів. 

А ще Лузіна в іншому дописі дає цитату Віталія Кличка 2010 року, де він каже, що Булгаков — один з його улюблених письменників. Далі — цитата Зеленського 2021 року, де він називає Булгакова українським письменником, якого «ми нікому не збираємося віддавати». Також вона дивується, чому в «Дії» не було жодного опитування киян щодо знесення пам’ятника, і висловлює переконання, що «шарікови чудово розуміли, що рахунок був би розгромним». 

Але стосовно позиції мешканців столиці є й інша думка. Мовляв, захисники цього пам’ятника можуть обурюватися лише в інтернетах, а на реальний захист не здатні. Бо, мовляв, є типовими представниками «радянської інтелігенції», які не люблять активні протести, а самих активістів зневажають і обов’язково називають скандалістами і «швондерами».

Ми можемо також порівняти дві петиції на сайті Київської міської ради, опубліковані майже одночасно. За усунення пам’ятника з публічного простору проголосували 6100 людей. За зупинення знесення — 2836. Ось, до речі, журналіст і військовослужбовець Олександр Рудоманов теж пише про відсутність активності, але трохи в іншому ключі. І його думка є також досить популярною. 

Суперечки навколо Булгакова — це насамперед дискусія про деколонізацію свідомості, оскільки багато українців отримали освіту, де російська культура подавалася як головна й «вища», пише журналістка Мирослава Барчук.

Філософ Олексій Панич називає роман «Майстер і Маргарита» «найпотужнішим антирадянським твором».

Із цим приходить сперечатися Юрій Макаров. Також популярним є трактування, що у «Майстрі та Маргариті» Булгаков загравав зі Сталіним і виправдовував «сильну руку». 

Одна з найяскравіших та основних дискусій стосується того, українофоб Булгаков чи не українофоб. Журналістка Яніна Соколова вкотре розписує по пунктах, чому українофоб. 

Цій думці гаряче опонує головна редакторка «Бульвару Гордона» Юлія П’ятецька. Її допис доволі популярний і довгий, тому ось вам посилання, а я поцитую:

«Булгакова звинувачували багато в чому, але нікому ще донедавна на думку не спадало, що оповідання "Я вбив" "закликає до вбивства українців". Але це оповідання нарешті "прочитав" Інститут пам'яті, і з'ясувалося, що там Дугін і Скабеєва...

...Про те, що Ступка Майстра грав на сцені Театру Франка, експерти не рекомендували забути? Як і те, що Булгаков видавався роками у незалежній Україні та перекладався українською, що у Києві кілька років проводився Булгаківський фестиваль, що вистави за його творами йшли роками та десятиліттями на українських сценах, у тому числі українською мовою.

У цей час Інститут пам'яті, заснований 2006-го, вже існував. Як так вийшло, що експерти стільки часу проштовхували фашистські наративи Булгакова? І схаменулися майже через 20 років. Несподівано прочитавши одним місцем оповідання "Я вбив". Критик Латунський нарадив?

У "Я вбив" лікар Яшвін убив садиста-полковника Лещенка за те, що той садист. Чи не може людина з прізвищем Лещенко бути садистом? Чи Булгаков спеціально підлаштував прізвище? Як щодо прізвища Чавункін? Чи немає у цьому русофобії? Прізвище Швондер Булгакову вже згадували, звинувачуючи зрозуміло у чому. А в русофобії чомусь досі не звинуватили. Хоча такої кількості карикатурних, дурних і огидних росіян з російськими прізвищами не в кожного російського письменника зустрінеш».

Булгаков і молодь: «Це той, що “Муму” написав?»

Директор Центру близькосхідних досліджень Ігор Семиволос пише, що десь у глибині душі розуміє тих, чий пубертат увінчався захопленням Булгаковим.

І в коментарях помічаю думку, що молодь зараз і не читає цього письменника.

Звичайно, є винятки. Але як представник молоді особисто навіть не пам’ятаю, чи читав щось із Булгакова, хоча у мене в школі й викладали російську літературу. Сьогодні ж, запитавши свою колегу (їй 19 років), яка збиралась їхати знімати матеріал про демонтаж пам’ятника, я почув у відповідь: «Булгаков — це той, що "Муму" написав?». 

Комік, скандал і пам'ятник

Скандальний комік Фелікс Редька, звичайно ж, вирішив «поіронізувати» про знесення пам’ятника:

Але в цю гру можна грати вдвох — і в коментарях уже жартують із самого Фелікса.

Комік часто потрапляє в такі скандали. Судячи з усього, робить це навмисне. Але я бачу, що тема Булгакова усе ж болить Феліксу, бо про знесення пам'ятника він «мріяв» ще з січня.

Хто ще висловився

Невдячні. Що ж, більше нічого й не може сказати Денис Гороховський, шефредактор порталу «Українські новини». Він, до речі, внесений порталом Texty в базу псевдосоціологів та прихованих піарників.

От хто не погодиться з дописом Дениса Гороховського, так це колишній очільник Інституту національної пам’яті Антон Дробович. Він пише, що демонтаж пам’ятника — це не акт цензури чи вандалізму, а законне рішення громади щодо того, кого вона хоче бачити у своєму публічному просторі.

«Цікаво дивитися, як “ковбасить” прихильників Опанасовича. Особливо болісно їм, коли починаєш ставити уточнюючі питання. Їх просто трясе, бо образ шаріковців розсипається, а постає образ спокійних, терплячих і дуже адекватних нас — і дуже стрьомних та непослідовних московитів / москвомірців. Їм дуже важко визнати, що кияни мають всі підстави і право прибрати пам’ятник тому, хто зневажав українців, зі свого простору.»

У коментарях помічаємо екснардепа Артура Білоуса. «ПолітХаб» зазначає, що він був помічений у 2021–2022 роках на ефірах телеканалу «Наш» Євгена Мураєва.

Гарік Корогодський — майбутній мер?

Ще один допис, який викликав бурхливі обговорення в мережі, належить бізнесмену Гаріку Корогодському. На згадку про пам’ятник він навіть перейшов на російську.

У коментарях люди здебільшого підтримують його. Дехто навіть чекає, коли він стане мером.

Варто лише нагадати про скандал 2023 року, коли учасники гурту Latexfauna скасували виступ Корогодського на своєму заході, — і все через висловлювання бізнесмена, які викликали загальне обурення. Ось тут «Антоніна» писала детально.

У коментарях під дописом Корогодського також зʼявився скандальний нардеп Бужанський. 

Коментарями він не обмежився і зробив ще й допис. Чомусь про Мазепу.

Що ж до допису Корогодського, то його, звісно, взялися активно обговорювати в усіх можливих соцмережах. Головна редакторка сайту NV Юлія Мак-Гаффі пише, що колись захоплювалася Булгаковим і не тільки. Але часи вже не ті, тому пан Корогодський трішки дав кринжі. 

Військова Аліна Михайлова висловилася трохи радикальніше.

Окрему нішу займають жарти. Моє улюблене відео — від блогерки та співачки Тучі та блогера Артема Марева.

Варті уваги й ілюстрації від Максима Паленка.

Андріївський узвіз стоїть. І, схоже, якось переживе. А от соцмережі — ні. Там Булгаков житиме ще дуже довго. Тому готуймося.