antonina.detector.media
Лєна Чиченіна
«Антоніна»
18.11.2026 18:12
Тікайте, бо ветеран нападе! Розбираємо феєричне інтерв'ю Віталія Кіма, за яке він відгрібає в соцмережах
Тікайте, бо ветеран нападе! Розбираємо феєричне інтерв'ю Віталія Кіма, за яке він відгрібає в соцмережах
Між іншим, уже й петицію написали з вимогою звільнити Кіма з посади.

А посада в пана Віталія, нагадаю, міністр у справах ветеранів. Ще в липні, коли його призначали, було багато розмов, що хай би таким міністром був хтось із ветеранів, бо ж треба мати якесь обхождєніє. І зараз ці розмови знову посилилися. Бо в інтерв’ю РБК-Україні пан міністр наговорив такого, що ваша Антоніна мусила собі підливати віскаря, який лишився після перегляду інтерв’ю режисера серіалу «Слуга народу» Олексія Кірющенка. 

І не лише Антоніна — в соцмережах зчинився цілий ґвалт. Ось найпопулярніші та найпоширеніші реакції.

Ну й логічним продовженням стало те, що в Раді зареєстрували постанову щодо відставки міністра. Ініціаторами стали депутати від «Європейської солідарності», які закликають колег долучатися до підписання. 

Утім, попри таке бурхливе обговорення, інтерв’ю подивилося не так уже й багато людей — на момент написання цього тексту там 6,7 тисячі переглядів. Тому я вирішила докладно і максимально повно вам переказати, а що ж саме він там сказав. Хоча, звісно, якщо хочете пообурюватися, то обов’язково спочатку подивіться самі. 

Отже, в’ю починається з поширеної для цього формату нарізки цитат гостя та ведучої Юлії Акимової (її слова виділю, щоб ви не плуталися). І вона вже показова:

«Більше 60% ветеранів стикаються з проблемою в сім’ї після повернення. 25 000 було вбито протягом п'яти років, ще 25 000 — самогубств. Існує така загроза, що військові йдуть у кримінал. Це не тільки про кримінал. Це про соціальне напруження, про революції, про все це. Військові непередбачувані, ПТСР. Треба жаліти, щось там допомагати і так далі. Військові не хочуть іти до психолога.

Я просто не вірю там у всі ці травми і так далі, обробки. Це маркетингова історія. У ветерана теж є вимоги до суспільства. Я за вас воював, де ви були, ви мені винні і так далі. Люди повернуться, будуть вимагати іншого, не так, як вони жили раніше. На зараз держава не працює по цьому напрямку».

Звучить так собі. Все це хоч і змонтовано самими авторами, але все одно вирвано з контексту, тому нумо ознайомимося з розмовою детальніше. Може, пан Кім говорив зовсім не те, а всі подивилися лише цю нарізку і збурилися. 

Найперше ведуча запитує: «На вашу думку, як так сталося, що в нас закінчується вже п'ятий рік активної фази війни, а ми все ще бачимо на вулицях військових, яких ми по ідеї маємо захищати, як вони захищають нас. Держава має ними опікуватись, а вони стоять на вулицях, на милицях і просять про грошову допомогу. І коли до них підходиш, вони кажуть: "Ми не знаємо, куди нам просто звертатися"».

Міністр відповідає: «Я хотів би, щоб усі ці питання були вирішені. І здебільшого проблема те, що люди не знають про існування програм допомоги і куди звертатися. Це проблема насправді не військових, а наша. Ми маємо це доводити і робити». І додає, що вже на 90 відсотків розроблені єдине вікно і колцентр, куди можна буде звертатися. 

А ось що він каже про свою згоду піти на посаду міністра: «Я б не сказав, що це соціальний ліфт. Це, скажемо так, для мене соціальна відповідальність. Тому що в Миколаєві все добре, як кажуть, згадали моє там керівництво. Хлопець сидів, усе зробив правильно, все в нього виходило, його люблять, поважають.

Типу, нащо? Для мене це якраз відповідальність. Я не очікую там вдячності, це, навпаки, буде певний негатив. Я це розумів, але розумію, що хтось повинен це робити. Тому для мене це було свідоме рішення, яке було в мінус моєму особистому, але плюс в карму і, скажімо, для державних інтересів».

Про негатив як у воду дивився. Напевне, тут ще важливо додати такі слова міністра: «З команди в мене з шести чотири ветерани». 

Також Юлія Акимова запитує, що ветеран повинен отримати від держави? Віталій Кім відповідає: «Держава має забезпечити повернення його в точку, з якої взяла, щонайменше, до попереднього стану. Тобто відновити здоров’я, відновити психологічний стан, відновити місце робоче і його життя, яке було. Це мінімум, який вона має зробити. Зрозуміло, що люди з інвалідністю — інша справа. Це соціальна турбота вже про ветеранів...

...Держава, як подяка за службу, за те, що ветеран захистив державу від інших, має дати йому можливість. Тому що я знаю: всі 100%, хто був на нулі, і більше половини, хто був дотичний, вони всі переоцінили своє життя... Тобто переоцінка цінностей означає, що люди повернуться, будуть вимагати іншого, не так, як вони жили раніше. Тому наша задача — дати вибір і можливість».

А далі вже йдуть слова, які викликали ось ті реакції, які ви бачили на скринах. Наприклад, таке:

«Ми не зможемо соціально дотувати наших ветеранів і сім'ї, тому що ми очікуємо 3 млн+ ветеранів, з сім’ями це 9 млн. Це майже третина нації, і неможливо, що половина нації працює, віддає іншій половині, яка не працює. Це неможливо. Тобто, ветерани будуть частиною економіки, причому рушійною частиною економіки, на мою думку».

Ось що з цього приводу пише наша колега, журналістка та військова Леся Ганжа:

Їдемо далі, бо там ще гірше. У мене, наприклад, запитання до запитання Юлії. Ось так воно звучить: «Припустимо, повертається ветеран, який був на нулі довгий час. Очевидно, він заробляв там непогану кількість грошей. А такі гроші в цивільному житті доволі важко заробити. Чи думали ви про те, як забезпечити йому хоча б якусь, не таку високу суму, але принаймні достойну.

От людина, яка, наприклад, живе в селі. В неї там невелика зарплата, потім він їде і він захищає державу. Він заробляє, сотні тисяч у нього на карті. Потім він приїжджає знову в місто чи село. Там роботи немає, або для нього є, але це 25 тисяч, а не 100».

Вочевидь, Юлія хотіла як краще, але все це може прочитатися, наче чувакам на нулі страшенно підфартило стати такими багатіями. Сотні тисяч на карті! Утім, ваша авторка від своїх знайомих військових тільки те й чує, що значну частину цих статків доводиться витрачати на винайм житла, ремонт машин, бензин і ще купу всякої всячини. Але Кім відповідає так: «З власного досвіду скажу: коли ти покуштував велику зарплату чи дохід, потім тобі дуже важко».

Далі пішов уже геть трешачок. Ведуча питає: «Ми періодично спілкуємося з правоохоронцями, також на інтерв’ю ходимо, і вони кажуть, що існує така загроза, що військові, які прийдуть сюди вже після закінчення війни, може бути така загроза, що вони, не отримавши умови для того, щоб заробляти нормальні гроші, підуть у кримінал. Як ви думаєте, чи ця загроза об’єктивна? Якщо вона об’єктивна, то знову ж таки, що з цим робити?

Я розумію, що це питання і до них в тому числі, до правоохоронців, і ми їм це питання задавали. Вони кажуть, що до цього готуються. Але окрім того, щоб захищати цивільних від тих, хто, можливо, це буде робити, ще треба зробити так, щоб ті, хто, можливо, це буде робити, цього не робили? Тому що є альтернатива».

Ой, матінко божа, свята Діво Маріє! (Хреститься, тікає.)

Пан Віталій відповідає значною мірою наче й адекватно, але формулювання настільки шкутильгають, що якось воно все отримує стрьомний вайб:

«Це було після кожної війни. Люди з навичками, зі зменшеним відчуття ризику, з завищеним почуттям справедливості. Це точно так буде. Це було кожної війни. Мало того, це не тільки про кримінал, це про соціальне напруження, про революції, про все це, це в кожній країні було.

І, на жаль, зараз держава не працює по цьому напрямку, по інформаційній політиці, по дозахисту майбутнього громадян і формуванню правильної думки суспільства. Чому я розібрався в цьому питанні там чи вичитував? Тому що ми плануємо будувати суспільство для ветеранів, ветеран для суспільства. Я вважаю, що є стереотипи зараз у цивільних, що військові непередбачувані, ПТСР, треба жаліти, щось там допомагати і так далі.

Це неправильна історія. Боятися не можна. Люди переходять на інший бік інколи. Дороги. Треба поважати, але щоб поважати, треба не боятися. У ветерана теж є вимоги до суспільства: "Я за вас воював, де ви були, ви мені винні" і так далі. Я вважаю, що повинно бути: я кращий приклад суспільства, дивіться на мене, я вам приклад; я молодець, я освічений, я, скажемо так, лідер, розмовляю з повагою і так далі; я не п’яний, не валяюся в формі і купа-купа історій. Я вам приклад. Тобто це треба розвертати. Розвертати широко — це поза межами моїх повноважень, але я думаю, як це зробити, в рамках співпраці з ветеранами».

По-перше, у мене склалося відчуття, що пан міністр та колега-журналістка уявляють ветерана винятково ось так: 

А по-друге, лише 20 хвилин інтерв’ю, а віскарь у мене вже закінчися. Тому далі дивлюся на свій страх і ризик.

Ще одна тема, яка багатьох затригерила, це психологічна реабілітація. У соцмережах пишуть, що Кім, м’яко кажучи, скептично ставиться до цього питання, і його цитати це підтверджують. Але є й інші цитати, наприклад:

«Фізична реабілітація безумовно, це функціональність проста. Попри те, для того, щоб повернутися по-нормальному, треба психологічна реабілітація. Наша думка: те, що це обов'язково має йти з сім’єю. Більше 60% ветеранів стикаються з проблемою в сім’ї після повернення. Я теж знаю, он з Юлею, якщо чесно, ми трохи віддалилися через те, що побут, різні зміни якісь і так далі. Це відбувається реально. І це треба робити для того, щоб у нас інституція сім’ї — це найголовне для того, щоб ми могли продовжувати. Тому наша думка: реабілітація має бути разом із сім’єю. Психологи, сексологи — все разом».

Щоправда, ось це порівняння свого досвіду з дружиною із досвідом сімей військовослужбовців також не пройшло повз. Наприклад, депутатка від «Голосу» Інна Совсун пише таке: 

У розмову знову вступає Юлія із неймовірними пропозиціями:

«Ви праві, я з вами повністю згодна, психологічна реабілітація — це надважливо для військового, але бачу в цьому дві проблеми. Перша — не вистачає психологів, і друга, що для мене навіть важливіше, ніж перша, — самі військові не хочуть іти до психолога. Ми зіштовхувались просто з безліччю військових, які кажуть: "Та в мене все нормально". А потім в нього сім’я рушиться. Я колись говорила: "А чого не зробити примусову психологічну реабілітацію? Це можливо взагалі?"»

Слава богу, міністр каже, що не можна.

Бо чоловіки, мовляв, не люблять лікарні. І в нас немає довіри до психологів. І начебто правда, бо через ряд причин велика частина українців справді має упередження і до психотерапевтів, і до психіатрів. По-перше, через стигму, яка сформувалася в СРСР, зокрема через примусове лікування і каральну психіатрію. А також через величезну кількість шарлатанів, псевдопсихологів у соцмережах. Та навіть і справжні спеціалісти буває таке витворяють, що хай бог милує. Утім, сам Віталій Кім своїми словами цю стигму хіба підтверджує та поглиблює:

«Я просто не вірю в це. Всі ці травми і так далі, обробки, це маркетингова історія».

Психологія — це маркетинг! Ми поняли. Проте далі міністр таки каже, що в нас дуже мало саме військових психологів, є курси, але не факт, що вони готують хороших спеціалістів:

«Зараз курси психолога отримають тисячі людей, але це не факт, що буде допомога в реальності. Треба фахові люди з розробленими програмами, з контролем державою по результатах. Тому складне питання. Знаю його, над цим працюємо, але питання складне, це разом з МОЗом ми пропрацьовуємо».

Але наша сестра Ретчед з РБК-Україна не вспокоюється і продовжує про примусове лікування:

«Але просто чому я кажу про примус — тому що, по-перше, якщо, держава зобов’язує чоловіка ставати на захист, то чому держава не може також зобов’язати його потім пройти психологічну реабілітацію? Тому що тут мова йде не тільки про нього, а про те, що він опиниться в суспільстві. І якщо в нього проблеми, які він набув, на жаль, через такий неадекватний, абсолютно людожерський досвід, який він побачив на війні, він повертається потім в суспільство. Йому здається, що з ним усе ок, а в нього жорсткий ПТСР. Або й там ще гірше. Але він у нас токсична маскулінність…  Так, вони проходять ВЛК і їм сказали, що є проблеми, треба піти, але ж він може не йти».

Кім знову каже, шо так не робе: «Це питання трохи таке. Так, інколи пацієнт не розуміє, що йому потрібна допомога. Але це робота фахівців супроводу ветерана, лікарів, так далі, суспільства». І додає, що треба воєнні психологи, які будуть супроводжувати ветеранів певний час. Утім, згодом іронічно додає, що психологи в кожного знайдуть проблему. 

Також Віталій Кім наголошує, що один з його заступників — колишній керівник психологічної служби бригади «Азов». Юлія не втримується і запитує, а що він думає про примусове лікування. 

Ну й на запитанні «Коли закінчиться війна?» ваша авторка під диваном нарила нову пляшку, знайшовши в цьому спасіння. Бо там ще новий випуск «Єдиного кварталу» вийшов. 

antonina.detector.media