Наш прадвінутий артхаус

П'ять років тому, коли Олесь Санін відзняв свого «Мамая», наші шанси на премію «Оскар» були захмарно високими. Але серйозні дядечки зі смугасто-зоряного кінопрезидіуму сказали, що «ваші козаки - це, панове, класний артхаус, а у нас премія американської кіноіндустрії. Тямите - кіноіндустрії. Нам потім на цьому бабки заробляти. Куди ми вашого «Мамая» подінемо?» І от до нас сенс сказаного вже п'ять років ніяк не дійде. Бо яке тут, у біса, українське кіно, коли наші актори знімаються переважно як не у поляків, то у росіян? Їсти ж-бо хочуть усі, навіть Богдан Ступка. Ще й кіно у нас знімають у більшості своїй про славетні, але дуже давно минулі козацькі часи і про безкінечну, мов «Дікая Роза», історію безправного народу. Ага, ну і ще про Чорнобиль - без нього наш ореол мучеництва не мав би такого сліпучого блиску. Бо хто представляв нас на «Оскаріаді» минулі кілька років? «Мамай» і Оксана Байрак з «Авророю». А потім ми дивуємось, що у світу складається про нас враження «вічно опущених».

Повертаючись до претендента на «Оскар». Цього року ним став фільм «Ілюзія страху» за мотивами книжки - хто не знає, не падайте - Олександра Турчинова. Віце-прем'єр підійшов до справи, засукавши рукава, - сам написав сценарій і разів п'ять його переробляв. Юлії Тимошенко фільм сподобався. Каже, «цей психологічний трилер розкриває душу Турчинова». Та більше, вочевидь, ні фіга він не розкриває, бо «Ілюзію» зарубали на кореню, не давши ще й дихнути. Як не дивно, цього разу фільм був не про Полтавську битву і не про Мазепу, а про важке життя наших бізнесменів. Кажуть, жодних прототипів у нашому політикумі герої «Ілюзії страху» не мають. Ага-ага. Чого тоді Турчинов про тракториста не написав? Коротше, жив собі на світі підприємець Короб. Важко жив, у часи перебудови. І все б нічго, та одного дня прийшли до нього каральні органи, взяли під білії рученьки й оселили у місцях не столь отдальонних. Катували його там і мучили, все нажите потом і кров'ю відібрали до копійки. А коли Короб спромігся з темниці вийти, то життя своє присвятив не труду і каяттю, а кровожерній помсті. Цього Турчинову здалося мало, і він нагородив Короба химерними видіннями про царя Соломона. Висловлюючись грамотно, провів другу сюжетну лінію, до того ж так тісно і заплутано, що в один прекрасний момент перестаєш розуміти, що ти дивишся і хто перед тобою - бізнесмен, Соломон чи просто шизофренік.

Коли нам розповідають про чудовий акторський склад, - звісно ж, російський, - ми погоджуємося. Погоджуємося ми й тоді, коли нам розповідають, як гарно читається книжка, за мотивами котрої все це було відзнято, і що бюджет у 2,5 мільйони «дерев'яних» - це дрібниці. Ми погоджуємося з усім - крім того, що нам потрібно таке кіно. Випускники режисерських факультетів оббивають несамовиту кількість порогів у пошуках спонсора і врешті з відчаю починають шпарко гендлювати господарською хімією. В підсумку доводиться братись за діло тим, у кого в житті все склалося трохи більш вдало, і от результат: на найпрестижніший американський кінофестиваль-2009 було подано одну-єдину заявку - «Ілюзію страху», відзняту за мотивами опусу зампрем'єра Турчинова... Тепер зрозуміло?..

Фото Яны Новоселовой