Час виживати, а не шикувати

Час виживати, а не шикувати, тому я урочисто сказала «Прощавай!» своєму Peugeot, принципово вчуся рахувати копієчки, і щиро вважаю, що криза зробить цей світ кращим.

Усвідомлюю, що ставлюся до світової кризи досить неординарно, і саме тому моя писанина може вас зацікавити...

Моє ставлення до світової кризи змінилося блискавично й кардинально, коли я почула з вуст моєї дуже-дуже православної колежанки, що їй в інтерв'ю один розумний священик сказав, що «криза» в перекладі з грецької - «Суд Божий»(!), і треба не панікувати, а спостерігати, що судитимуть - банки? Фінанси? $? Споживацькі апетити?

Я почала розмірковувати, що неправедного, за законами не людськими, а божими, накоїли банки. В Переліку найпоширеніших гріхів нашого часу, який я привезла з Почаївської Лаври, знайшла пункт: «Согрешил(а): Желая обогащаться, давал(а) деньги под проценты». Та ще під які відсотки!!! Банки в Україні множилися, як дрозофіли. Здавалося, що поганого, що хтось «богатеет не по дням, а по часам»? Але кожен багатій порушував ще одне Боже правило - віддавати бодай десятину на добрі справи! Порушували - маємо... Тепер наші капітали будуть перетворюватися у фантики, у олігархів буде багато-багато фантиків, у бідних - мало-мало. Але всіх нас чекає випробування зубожінням. Це фатально! І зірки на Небі, й Старці, яким відкривається Воля Божа, - нам про це скажуть. Звісно, якщо ми спитаємо...

Усвідомлюючи суть випробування, до якого поступово готують світ Сили Небесні, я дала собі слово - що навчуся рахувати копійки і свідомо припиню жити «на широку ногу», як звикла до того телевізійна панянка. Вигадала собі девіз: «Робити все, що мушу, а жити тим, що Бог пошле». Маю наголосити, що в нашій країні діячі культури, науки, інтелігенція жили так завжди, і без кризи світової...

Перше, що я зробила - урочисто попрощалася зі своїм «Пежо». Зателефонувала своїм банкірам і заявила, що не маю жодного бажання ставати фінансовою рабинею «статусного заліза» і готова позбутися його на вигідних для банку умовах. (Я не маю ілюзії, що банки нині «жирують», вони втратять значно більше за мене...) Мої друзі були приголомшені, вони просили за будь-яку ціну зберегти симпатичну машинку і погодитися на запрошення з TVi від Євгенія Кисельова (цей російський Джентльмен першим запропонував звільненій Сакаді роботу). Але я не маю морального права зловживати благородними поривами джентльменів, якщо переконана, що звільнення тільки починаються... До того ж маю залишатися послідовною і якщо пообіцяла журналу «Профіль» №47(66) від 6 грудня 2008 року, що не шукатиму роботу, бо в умовах неминучих звільнень пхатися у штат означає відібрати у когось місце. Для когось те місце може бути доленосним, а для мене доленосним є офіційний статус безробітної! Тому я попхалася в Центр зайнятості. Там трохи здивувалися, почали заспокоювати, що до них і заступники міністрів приходять! Правда, не сказали якого уряду: Януковича чи Тимошенко? Я чесно розказала, що роботу не шукаю, вона мене сама знаходить, а оскільки законослухняна - то маю стати на облік. У кабінеті 215 попередили, що треба обов'язково заповнити досьє в порталі «Труд». Я запитала, чи можна в жартівливому форматі? Фахівець із красивою усмішкою і з гарним почуттям гумору схвально кивнула головою. Тому під прізвищем Сакада-Островська в графі «Професійні якості» зазначено «Самовіддана культурній справі».

В кабінеті 115 наголосили, що відтепер я зобов'язана відвідувати громадські роботи.

- Це як?

- Ну, наприклад, з Музеєм у Пирогові ми маємо угоду, і наші безробітні там прибирають, підфарбовують...

- О, так ця робота мені за честь! Раніше я там з мікрофоном бігала, а зараз буду з лопатою!

- Або на об'єктах «Євро-2012»...

- О, це прекрасно, такою роботою я зможу похвалитися і перед онуками!

Зінаїда Іванівна, фахівець №5 Центру зайнятості, була приємно здивована моєю реакцією. Потім вона попередила, що зобов'язана мені шукати роботу: «Де ж вам узяти ту вакансію «кореспондент»?.. О ні, дивіться, є! Газета «КоммерсантЪ Украина», оклад 4600 грн.».

Це була для мене найнеприємніша новина. Я так хочу побути безробітною... Точніше, зараз у мене значно більше роботи, ніж коли я була кореспондентом «ТСН», бо тоді я інколи робила те, що мусила, а зараз маю щодня робити те, що мушу, а байдикувати можу лічені хвилини! І взагалі, на моє глибоке переконання, тележурналіст безробітним бути не може, він може активно «працювати в стіл», на майбутнє - бо знаю (зірки підказують), що після кризи телебачення буде таким, про яке я давно мрію - й всі неординарні ідеї стануть затребуваними!!!

- Скасована вакансія? Так зніміть її з бази даних! - повернув мене в сьогодення роздратований голос Зінаїди Іванівни, вона виказувала «Коммерсантам». А потім звернулася до мене: «Ця вакансія вам не підходить. Якийсь «Добрик-тур». Тут оклад усього 1800 грн.

- Як ви сказали, «Добрик-тур»? Це, певне, щось дитяче? Ні, це може бути для мене цікавим. Розумієте, пані Зіно, в житті є речі, які треба робити заради світлої ідеї, а не через великі гроші. Після цієї кризи ми всі це зрозуміємо...

В «Добрик» я зателефонувала. Виявляється, цей казковий персонаж вигадав один академік природоохоронних наук (так він представився). Каже, що тисячі казок про Добрика вже видали в Китаї... Я тих казок не читала, тому згоду на співпрацю ще не дала. Але подумала, якщо персонаж достойний, то має бути розтиражований та пропіарений телебаченням - українські діти повинні отримати свого рідного казкового добродія.

На обов'язковому семінарі для безробітних зустріла своїх «скорочених» колег. І ми так раділи зустрічі! Що навіть викликали усмішки на безнадійних обличчях безробітних. Воістину, «Ти не один! «1+1». На тому семінарі повідомили, що сума щомісячних максимальних виплат по безробіттю складатиме понад 3 тисячі гривень, я подумала, що це більше, ніж отримує професура після бюджетних урізань...

А в метро я не була майже 10 років! Траплялося якось. А так, щоб їхати під землею і згадувати, як було у 90-х? Я помітила, що за це десятиріччя мої українці дуже змінилися. Справжні європейці!

Того вечора під землею я була з розкішною книгою «Україна: литовська доба 1320-1569». Їхала з презентації у «Софії Київській». Розглядаючи яскраві картинки, відчула погляди: пасажири зазирали в мою книжку... О-о, зраділа, так місія виконується! І хтозна, що дієвіше, розказувати про культурні цінності в телевізорі чи мовчати з ними в метро!

Коли мені набридне громадський транспорт, я сяду в свою стареньку зелененьку автівочку (слава Богу, вистачило мудрості залишити її у родині!) - зрозуміло, в ній не так звучить джаз, як у Peugeot-407, тому буде «скрипіти» English!


Готова до повно-о-ої кризи, Леся Сакада-Островська

Фото Валерия Милосердова