Розхристана сумка або, будь ласка, вчиніть так, як і я, ні, правильніше за мене...
Зі мною
знову трапилася історія,
про яку я зобов'язана розказати світові...
Кілька днів тому, як завжди ранком, я
мусіла вийти вдихнути весни... Того вимагав мій кокер-спанієль Тобі,
по-домашньому,
Тобік. І чомусь (тепер я вже знаю чому) мої ноги пішли не як завжди сходами, а
подалися трохи вбік, через дитячий майданчик. Два кроки вбік - і тут вона, ця розхристана сумка.
«Ой, що це? І що я маю з цим робити?!» - моя голова вмить перетворилася
на борть із роєм думок. Думки дзижчали, безпардонно перебивали одна одну, ніби політики в ток-шоу. Вирізнялися
думки-трутні, які заколихували пильність: «Да-а йди собі далі,
залиш цю сумку в спокої», -
одним словом, бажали, щоб я долучилася до лихого
українського «Моя хата скраю, нічого не знаю...»
«Ні-ні-ні, - викристалізовувалася
думка-Матка в моїй голові, - я маю вчинити якось правильно...» І моє око вихопило книжку, бібліотечну(!),
яка разом із конспектами кисла в березневій воді. Засукавши рукави, я звільнила
книжку «Педагогіка» й студентські конспекти від весняного бруду і виклала сушитися під
дах дитячого будиночка.
«Сумлінна
студенточка! Охайні конспекти. Бідна дитина...» - передався мені жах дівчини, в якої злодюжки
вирвали цю сумку... Я сказала собі, що зобов'язана її розшукати, і попленталася з
Тобіком додому, писала про країну тупенків і жлобенків. Увечері вигулював собаку татко. Я його не
обтяжувала проблемами своєї ранкової горе-знахідки. Таким чином, залишила розхристану сумку напризволяще, я вчинила так, як у тій
країні, з якою борюся... Нікчемна гидуля! «Фі-фі-фі, вона така замазурена та сумка й ті конспекти, як це можна
нести додому?!»
«Фу, Сакада,
фу!» - злилася я сама на себе, але не наважилася поночі пертися на вулицю
виправляти помилку.
Наступного ранку Тобік не розумів, чого його хазяйка
так радіє тій брудній сумці... На щастя моєї совісті, все лежало так, як я і
поклала.
Кілька дзвоників, і я розшукала студентку-першокурсницю Анастасію Хорольську з Університету Драгоманова. Залишила свій телефон у деканаті.
Настя зателефонувала того ж вечора. Ми домовилися зустрітися зранку. Її
конспекти грілися на батареї. Побачивши чужу «розхристану втрату», моя сестра
аж зомліла. П'ять років тому з нею трапилося таке саме. Її вдарили по голові й
поцупили ексклюзивну сумку. Причому вона була моя! Її подарувала мені на
весілля одна моя досвідчена колежанка-модниця. А це така
погана прикмета - коли крадуть те, що дарують на весілля...
Я напружила свої мізки і продумала, як педагогічно
правильно побудувати бесіду з Настею. Вона пережила стрес, і треба його нейтралізувати.
«О-о! - згадала я про свій «Імператорський чай», яким хочу
напоїти весь світ - настільки він чудесний!
Магія квітки, що розпускається, творить дива! Троянди, хризантеми або
лотоси в скляному чайнику - це побутовий живопис!»
Першокурсниця Настя, як я і очікувала, ніби з
Інституту шляхетних панянок. Ровесниця української Незалежности. В переддень
Жіночого свята поверталася додому після «Книжки року», яка цього разу відбувалася в її
університеті. Почула тупіт ззаду. Вона ще намагалася впоратися з молодиками,
які видирали її сумку. Не кричала, бо не вміє. Шипіла крізь зуби. Заплакала
тільки вночі. Наступного дня довелося їхати на Петрівку, купувати книжку «Українське ділове мовлення» своєї викладачки, професора пані Світлани Шевчук. Треба було
виконувати вправи. А книжку вкрали... В тому посібнику - про слова ввічливості й культуру звертань. Настя просвітила мене, що за високою культурою
ділового мовлення до діючого Президента країни треба звертатися «Ваше Високодостойносте!»
«Ну так, -
подумала я, - якщо вся країна обирає, то це має бути достойник високого
польоту... Як би я хотіла жити в країні, де до Президента звертаються «Високодостойносте!»,
а не як до бухгалтера...»
Одним словом, і я куплю книжку професорки Шевчук за
45 грн.!
У такий спосіб, за допомогою розхристаної
сумки, з якої через злодюжок випала «висока культура ввічливих звертань», - тепер, завдячуючи квітці
імператорського чаю, вона
урочисто повернеться не тільки в мою бібліотеку! А
згодом може ще й ушляхетнить словниковий запас усієї нації?
Настя розказала, що вона навчається на іноземній
філології, її мама викладає англійську в школі, татко також філолог за фахом.
Коли сталася прикрість, батьки нікого не кляли-проклинали, а навпаки, сказали,
що щиро співчувають тим злодюжкам, які наважилися на таку велику дурницю, як
красти чуже, бо це добра не принесе...
А щодо Настіних втрат, то, як з'ясувалося, - їх і
немає. Бо гаманець перед тим, якимось дивом, вона переклала у кульок, який залишився при
ній. Студентський проїзний на рік вартістю 340 гривень був у кишені. Там і
мобільний.
Отож, дякувати Богові! Конспекти повернулися сумлінній
учениці. Книжка «Педагогіка» - університетській книгозбірні. Посібник про
високу культуру звертань буде тепер і в Насті, і в Лесі, і не тільки... Сумка
знову заблищить на плечі сумлінної першокурсниці.
В кінцевому результаті - зло покоробилося, а Світлі Сили втішилися...
Розхристаних гаманців і
сумок більшатиме,
пригадайте цю історію.
Леся Сакада-Островська
Фото - www.dax.com.ua