Речі з панських палаців
Мені так хочеться, щоб Ви побачили ці предмети побутового мистецтва, хоча б на світлинах...
Одного разу Ангеліна Михайлівна, музейна добродійка, з якою я маю честь працювати поруч, під час обіднього чаювання з болем згадала свою чашку... сказала: "То була чашка з панського палацу! Мені її, коли я була малесенькою - ((зауважу, що пані Ангеліна народжена 1926-го року (!)) - няня подарувала... А нещодавно я її розбила..." Я все допитувалася, а якою ж була та чашка? - "Розкішна! З квітковим орнаментом". Ангеліна Михайлівна знала чи не всіх українських класиків радянського періоду, а її татко - Михайло Панасович Полотай - був знаним українським бандуристом і музичним діячем.
Київська капела бандуристів під мистецьким керівництвом Михайла Полотая, 1925 рік
Тижні зо два - я мала можливість роздивитися не тільки посуд з панських палаців... Мене на виставку до 110-річчя Музею українського народного декоративного мистецтва заманив мереживний рукав жіночої сукні кінця XVIII-го початку XIX-го ст. з Полтавської губернії.
На жаль, на цих світлинах ті білосніжні рукави, комірці, хустинки, серветки та покривальця на подушки не виглядають настільки розкішними, якими вони є насправді...
Зазначено, що це робота кріпосних майстрів графині Сперанської. Цікаво, ким доводиться графиня Сперанська початку XIX-го, кріпосні якої мережували, графині Сперанській початку XX-го ст., син якої був офіцером гусарського Єлисаветградського полку і служив у гетьмана Скоропадського? Графиня напружено слідкувала за всіма трагічними подіями громадянської війни в Україні, докладно записувала всі новини й чутки. Її мемуари допомогли науковцям краще зрозуміти роман Булгакова "Біла гвардія".
А це чоловічі комірці та гаманці!
А також пояси XVIII-го століття з мануфактур Білорусі, Польщі й Франції.
Ручне ткацтво, шовк, золота нитка.
Квіти, вишиті на полотні кольоровим бісером - з дивану, на якому возсідали гості та власники маєтку Тарновських в знаменитій Качанівці! Це також робота кріпосних майстрів.
Скатертина 1760-го року, м.Глухів Чернігівська губернія, полотно , заполоч, рушниковий шов, вишита кріпосними майстрами на честь приїзду до Глухова гетьмана Кирила Розумовського.
Певно, й черепаха з панського палацу... ((Якраз рік, що почнеться 21 березня, з дня весняного рівнодення - буде Роком Черепахи, за арійським літочисленням :))
Кубок з накривкою 1731-го року був виготовлений в гуті Налибоки ( Білорусь), яка належала князям Радзвіллам. Для виготовлення великого за розмірами (висота - 67 см)) кубка було застосовано складну техніку гранованого гвинтового скла (скляний гвинт з''єднує основну частину з ніжкою).
Оздоблений гравіруванням: з однієї сторони зображення вензеля князя "MSK", з іншої - складний герб його родини, що складається з чотирьох гербів - "Погоня","Корибут", "Леліва", "Прус II". Кубок можна віднести до типу представницьких, суто декоративного призначення. Він належав князю Михайлу Серванцію Корибут-Вищневецькому, гетьману литовському. Князь Михайло Серванцій народився у Львові у 1680 році. Його ім''я увійшло в історію польської літератури як перекладача "Історії народу Божого" французького ієзуїта Ісаака Беррює. За підтримки князя було побудовано монастир кармелітів у м.Вишневці та костел ієзуїтів у м. Кременці. Помер у 1744 році у Кармелітському костелі м. Вишневець (тепер Збаразький район, Тернопільська обл..))
Карафки (графини) належать до дуже розповсюджених у побуті скляних виробів для сервірування столу. Виготовлені вони як подарунок Щербацькому від Ієроніма Флоріана Радзивілла. На одній з сторін карафки - картуш з гербом "Юноша" (наголос на другому складі "ЮнОша", це герб з вівцею, а не юнаком)) та літерами Т.Щ./Б.М./ А.К./ Г.И. /М.Р.//// "- які означають "Тимофій Щербацький Божою Милістю Архімандрит Київський,Галицький і Малої Росії".
Тимофій Щербацький (1698-1767)) народився в селі Трипілля на Київщині. Після закінчення Києво-Могилянської академії отримав місце кафедрального писаря при Софіївському монастирі. За короткий проміжок часу обіймав посади ігумена Лубенського, Мгарського монастирів, згодом Видубецького, пізніше Києво-Могилянського, і нарешті був затверджений архімандритом Києво-Печерської лаври. 3 1757 до 1767 р. Митрополит Київський, за тим - Митрополит Московський.
Фрагмент двох підризників XVIII-го століття з Полтавської губернії, з золотими, срібними та шовковими нитками.
Лампади церковні з Ангеликами. Києво-Межигірська фаянсової фабрика, яка існувала з 1798 до1894. Це було перше фаянсове підприємство не лише в Україні, а й в усій Російській імперії! Межигірські пагорби - це суцільні поклади прегарного каоліну. 1795 року про межигірський каолін доповіли Катерині II. Вона наказала дослідити його властивості. Отримані зразки задовольнили монархиню. Це й вирішило долю Межигір''я. Чимало приватних осіб, передчуваючи комерційний успіх справи, пробували дістати дозвіл царського уряду на відкриття в Межигір''ї фабрики. Але це право цариця надала Київському магістратові, одразу ж визнавши цим статус фабрики як державної, а не приватної. Нагляд за діяльністю підприємства було покладено на київського генерал-губернатора.
Фабрику було вирішено розташувати в стінах старовинного Межигірського монастиря. Фаянс Межигір''я був популярним в усій Європі. У Британському музеї колекція межигірської кераміки експонується в окремій залі!
Супові вази Корецького порцелянового заводу та Києво-Межигірської фаянсової фабрики.
На початку XIX-го століття з таких, розписаних золотом, супниць панам наливали борщ :) ...
А це прикраса для сервірування столу, з Англії
А такими були скрині, миски й шафи-"мисники" селян з панськими замашками :)
Шафа-"мисник" XIX-го століття з с. Боровиця, Чигиринський повіт Київської губернії, нині Черкащина
На цій світлині є й живописна скриня 1905-го року з містечка Ігрень, Новомосковського повіту, Катеринославської губернії (нині Дніпропетровська обл.) й не менш живописна й значно старіша з села Вороньків Переяславського повіту Полтавської губернії (нині с.Вороньків, Бориспільського району Київської області)
Миска з карасиком. XIX століття, с.Мирівка, Київський повіт, Київска губернія (нині Кагарлицький район)
Таріль з ножем і виделкою... як і годиться, за етикетом... початок XX-го ст. Золотоніський повіт, Полтавська губернія (нині Черкаська область)
Святкові тарілі на стіні
Такими у минулому були форми для медяників. Медове печиво з диво-птахом їли у містечку Гайсин, Подільська губернія (нині Вінницька обл.)
...а з древом життя - у Полтавській губернії
На цій світлині притики та дуга для коняки (чи-то панської, чи-то селянської) 1860 року, с.Сваричівка, Борзнянського повіту, Чернігівської губернії (нині це Ічнянський район)
Це притики XIX-го століття з Харківщини та Черкащини. Довелося з Татком консультуватися, що таке "притики"? Він мені цілу конструкцію вималював: з возом, дишлом, ярмом, голоблею та дугою для бубонців...
А такими розкішними були українські вози й сани!
А на завершення - ще один шедевр побутового мистецтва! Посудина для звичайних цвяхів...
Чи-то виставка "Музейні раритети" на мене так подіяла, а може засніжена Лавра (бо Музей на території Києво-Печерської святині)), певно, додали ще й церковні дзвони, які збирали паству на вечірню - але мені всьому світові закортіло розказати про речі з панських палаців й про селян з панськими замашками...
Леся Сакада, яка всією Душею бажає всім,
а особливо телевізійникам (!),
якнайшвидше звернутися до світу музейних цінностей!