Про це пишу,

 бо мрію, щоб з часом

“ День народження в Музеї”

став для українців

 культурною традицією…

Я це бачила на власні очі. Була в захваті. І сподіваюся, і Вам сподобається… Київські музеї вийшли з  культурною пропозицією – організовувати для всіх небайдужих вишукані гостини. У кожного своя родзинка. Про це напишу окремо. Поки я  спостерігала лише “Гостини у Тичини”.

До Меморіальної квартири-музею Павла Тичини колежанок  своєї доньки  10-річної Дашуні запросила її мама. Дівчаток було всього четверо і з ними   Ніна Петрівна, колись вона була  нянею, а тепер просто  Ніною – бо дуже рідна. Колежанки Даші трохи старші за неї. Одразу впало в очі, що всі маленькі панянки з культурних родин.

В Мистецькій вітальні, де зараз експонуються картини на склі знаної народної майстрині 88-річної Анастасії Рак, культурні дівчатка  послухали про Поета, його дружину Лідію Петрівну, яка закінчила Ольгинську гімназію і мріяла стати бібліотекарем (!), згадали  його дитячі  віршики про зайчика, який “ромашкам очі розтулює”  та Ластовенятко (вірш  1918 року) :

                    “ Не дивися так привітно,

                      Яблуневоцвітно…

                     Не милуй мене шовково,

                     Ясносоколово…”

Вокалістка Настуня з училища Глієра заспівала веснянок. Дівчатка мали можливість навчитися за старовинними звичаями зустрічати весну, водити танці… Минуло півгодинки, як вони почали  розкривати і власні таланти.

14-річна Сабріна, яка  мріє стати або лінгвістом або юристом, а поки займається оперним вокалом, заспівала про матір, яка “навчила дітей

                  як на світі по совісті жити,

                  зітхнула полегко

                 і тихо пішла за межу…”

у директорки Музею покотилися сльози. Щоб втішити дорослих, Сабріна заспівала про кохання - французькою.

А Тася, яка назвала своє покоління “политически испорченными детьми» спитала:

«А Вам  из каких моих стихотворений лучше прочесть, на русском или украинском?»

-         Давайте українською, якщо ми в Музеї Українського Поета – запропонувала директорка.

І  поетеса Тася бездоганною мовою почала молитися за Україну. Перед тим розповіла, що  її Молитва з’явилася, коли  вона  відвідала в Луцьку Музей Ікони, і тепер звертається до Луцької Чудодійної Божої Матері:

“Молюся тобі, Пресвята Божа Мати,

 Молюсь, щоб країну свою врятувати.

                     Прошу, збережи від недоброго ока.

        На серці в нас рана, й така вже глибока!

                Глибока, як Батько Дніпро навесні,

                Молюся я, Мати, за зорі ясні!

                Вони ж бо Вкраїни, Матусенько, очі,

                З яких все течуть її сльози дівочі…

                Бо нащо ж марніють ті чорнії брови,

                     Які так нагадують темні діброви?

                Бо нащо ж чорніють ті лагідні руки,

                Які восени засівають нам луки?

Бо нащо ж затих голос той солов’їний,

                Який збирав в тихому колі родину?

               Бо нащо чекати все долі на ганку

Й червоним і чорним плести вишиванку?

То хто ж право дав змарнувати дівчину,

Мов  квітку зірвати тоненьку калину?

Молюся тобі, Пресвята Божа Мати,

Молюсь, щоб країну свою врятувати!

                                               Тетяна Донець, 13 років

     Поки маленькі дівчата демонстрували свої великі таланти, моя голова думала, що є великий смисл в “Музейних гостинах” -  це ж  богемне життя  за невеликі гроші ! Адже, коли день народження святкують традиційно, за заставленим наїдками столом і включеним телевізором -  не до оперного співу, й не до поетичного слова…

              Потім культурні дівчатка піднялися до меморіальної квартири Поета. Побачили кларнет (згадали збірку “Сонячні кларнети” ), рояль, бандуру, світлину з першою вчителькою, якій допомагав Павло Григорович все життя. Завітали до вітальні, де за великим столом бували  класики українського  слова, музики і живопису. І нарешті – “Книгоград”, бібліотека Поета, яка всіх вражає! Вразила й дівчаток…

              І нарешті найнесподіваніший  момент – чаювання  в кімнаті тещі Поета!

-         За столом самі дівчатка – з сумом констатувала малеча.

-         Не засмучуйтеся, подивіться на стіни, які  чоловіки на портретах! Цвіт нації. Ми в достойному чоловічому товаристві! – віджартувалися дорослі тьоті.

В тещиній кімнаті, за філіжанкою чаю, господиня гостин, директорка Музею, почала ділитися дамськими хитрощами. Порадила як визначити культурний рівень своїх майбутніх обранців - запросити  в Музей і подивитися реакцію…

А потім пригадала, що її чоловік на перше свято їхніх стосунків подарував томик віршів – і це був добрий знак, чоловік дійсно культурний!

А ще запропонувала дівчаткам в день, коли вхід в Музей вільний,  запросити своїх батьків і провести для них самотужки екскурсію! Вони вже багато чого цікавого довідалися про Поета, народного комісара освіти, якому їхня ровесниця,  14-річна школярка Ліна Костенко присвятила свій зошит з віршами та орнаментами…

      “Гостини у Тичини” продовжували приємно дивувати. В Мистецькій залі їх очікувала донька художниці, чиї картини експонувалися. Світлана Рак готова була поділитися традиціями та таємницями малювання. Дівчатка охоче взялися до живописної справи. Хто півника вимальовував, як  у Анастасії Рак, хто оленя, хто хатки з вітряками,  а Лєра своїм батькам живописала на склі писанки  з великодніми голубами. “Боже мій, - вигукнула я  натхнена культурними дівчатами, -  яке це щастя отримати на Великдень такий подарунок від своєї дитини!”

              А під завісу “Гостин” сталося маленьке диво.

В Музей завітали –  хлопці! Предмет “Культурологія” зобов’язав учнів торговельно-економічного коледжу відвідати  13 музеїв і 4 театри! 

І так сталося, що культурні хлопці потиснули руки культурним дівчаткам J )))))!!!!!

А ще з’ясувалося, що поетеса Тася навчається в гімназії імені Павла Тичини, і можливо, на свій день народження, який незабаром, запросить друзів не додому, а в Музей на “Гостини у Тичини”.

                                             Леся Сакада, яка записаласяJ в активісти руху

 “Культура об’єднає Україну!”