Телевізійний "матч смерті": збірна російських та єврейських шовіністів проти українських патріотів

Спеціальний випуск "Шустер-live" від 9 травня, повторений ввечері 11-го та вранці 12 травня, був присвячений обговоренню російської українофобської стрічки "Матч".

Слід зазначити, прем'єра фільму, перенасиченого міфами та ідеологічними кліше радянського агітпропу, а також характерним для сучасного російського кінематографу зверхньо-зневажливим ставленням до українців, сталася дуже вчасно - за півтора місяці до старту фінальної частини ЄВРО-2012 в Україні та Польщі, що виглядає черговою зухвалою "братською" насмішкою.

Якщо користуватися футбольною термінологією, то дискусію теж можна назвати матчем. Отже, місце проведення поєдинку - Перший (анти-)Національний. Суддя - Шустер.
 
В складі збірної російських та єврейських шовіністів: представники знімальної групи "Матчу"; народний артист України Остап Ступка; депутати ВР: Вадим Колесніченко і Леонід Грач; олігарх і власник ФК "Арсенал" Вадим Рабінович.
 
За команду українських патріотів виступали: Андрій Іллєнко, Тарас Чорновіл, Андрій Парубій.
 
Чисельний склад був нерівний, а "суддя" явно підсужував збірній своїми обвинувачувальними ремарками і закидами в бік захисників України, але наших це не зламало. Вони гідно протистояли українофобам, даючи їм належну відсіч.
 
Що й казати, ой як подобається "русо -фашисто" та "-сіоністо" вбачати в українцях гітлерівських колаборантів, моральних потвор, кровожерливих юдофобів, розумово-неповноцінних мерзотників та інших покидьків, якими вони й були показані в російському "Матчі".
 
Таких вже не виправиш. Інша річ - навіщо затятим україноненависникам надавати національний державний ефір? Чи не забагато честі?  Що ж, і на це є відповідь: це для того, щоби зробити українцям якомога болючіше, аби чим дужче їх вдарити, зневажити, принизити, вчергове наочно продемонструвавши, хто в Україні справжній господар, вказати в такий спосіб титульній нації, яка дає ім'я державі, на другорядну роль у власній же країні.    
 
Склади команд були чисельно нерівними, а рефері явно ангажованим. До речі, не факт, що за таких обставин кияни могли б виграти всі матчі, зіграні з німецькими солдатами. Та незважаючи на це, поразки українських патріотів, на яку розраховували організатори телевізійного матчу, не сталося. А значить це перемога. Всупереч і наперекір всьому. Як і тоді в окупованому Києві, влітку 1942-го.