«ГО-О-О-...-О-ОЛ!!!» - це не по-українськи

Не знаю як кому, а мені, затятому футбольному вболівальнику, оці протяжні завивання деяких наших коментаторів ой як не до вподоби. Ну не по-українськи це. Явно проглядається відчайдушне бажання наслідувати, сліпо копіювати чужоземних колег з далеких країв.

Може це і притаманно бразилійському, аргентинському, італійському, нігерійському, зімбабвійському національним темпераментам й іншим особливостям вболівання, а от мені це «ГО-О-О-О-ОЛ!!!», чесно кажучи, ріже мої українські вуха. Тим більше, коли видно, точніше чутно, що коментатор вичавлює з себе, робить це через силу. Складається враження, що той думає, чим більше він протягне «О», тим  крутіший з нього коментатор.

Звісно, що футбол - це емоції. Які завгодно. Але щоби мавпувати чуже, причому настільки відверто... В різкому, такому ж гучному, але короткому «Гол!!!» - радощів аж ніяк не менше. Як на мене. І сприймається воно куди природніше. Ну з двома, від сили трьома «о», а коли їх там цілих десять - чи не занадто?

Зрештою, ми ж тут, в Україні живемо, і коментатор веде репортаж для тутешніх. Ніколи не чув, щоби хтось в моєму оточенні з таких самих вболівальників, коли бачив довгоочікуваний, забитий улюбленою командою м'яч у сітці воріт суперника, реагував так, як дехто з команди українських коментаторів новітніх часів, розтягуючи «гол» на півхвилини.

Також в репортажах окремих, особливо обдарованих говорунів, звертає на себе увагу штучність інтонацій. Вони не те що неукраїнські, а взагалі якісь, сказати б, нелюдськи. Бо так зазвичай не розмовляють. Хіба що викаблучуються.