«ГО-О-О-...-О-ОЛ!!!» - це не по-українськи
Не знаю як кому,
а мені, затятому футбольному вболівальнику, оці протяжні завивання деяких наших
коментаторів ой як не до вподоби. Ну не по-українськи це. Явно проглядається
відчайдушне бажання наслідувати, сліпо копіювати чужоземних колег з
далеких країв.
Може це і
притаманно бразилійському, аргентинському, італійському, нігерійському, зімбабвійському національним темпераментам й іншим особливостям вболівання,
а от мені це «ГО-О-О-О-ОЛ!!!», чесно кажучи, ріже мої українські вуха. Тим
більше, коли видно, точніше чутно, що коментатор вичавлює з себе, робить це
через силу. Складається враження, що той думає, чим більше він протягне «О»,
тим крутіший з нього коментатор.
Звісно, що футбол
- це емоції. Які завгодно. Але щоби мавпувати чуже, причому настільки відверто...
В різкому, такому ж гучному, але короткому «Гол!!!» - радощів аж ніяк не менше.
Як на мене. І сприймається воно куди природніше. Ну з двома, від сили трьома
«о», а коли їх там цілих десять - чи не занадто?
Зрештою, ми ж
тут, в Україні живемо, і коментатор веде репортаж для тутешніх. Ніколи не чув,
щоби хтось в моєму оточенні з таких самих вболівальників, коли бачив
довгоочікуваний, забитий улюбленою командою м'яч у сітці воріт суперника,
реагував так, як дехто з команди українських коментаторів новітніх часів,
розтягуючи «гол» на півхвилини.
Також в репортажах окремих, особливо обдарованих говорунів,
звертає на себе увагу штучність інтонацій. Вони не те що неукраїнські, а
взагалі якісь, сказати б, нелюдськи. Бо так зазвичай не розмовляють. Хіба що
викаблучуються.