Мадонна "відпочиває"

Років з десять тому сусіди, що оселилися поверхом вище, добряче підмочили нам ванну кімнату. На стелі з'явилася величезна водяна пляма, а по стінах потекли струмочки.

Виявилося, що хлопчик-п'ятикласник пішов до школи, залишивши відкритим кран. Після уроків винуватець пригоди завітав до нас. Тремтячи від хвилювання, дуже просив не казати батькові про зроблену шкоду й зворушливо присягався, що цього більше не повториться.

Звісно, після такого мужнього й благородного для дитини вчинку, як явка з повинною, ніхто й гадки не мав комусь скаржитися. Щиросердний акт каяття  за скоєне із клятвеною обіцянкою недопущення подібного відверто розчулив.

Десь з тиждень, аби не закоротило, не вмикали у ванні світло. Милися при свічах, чекаючи, поки стеля висохне.

Нині ж від того чемного хлопчика й сліду не лишилося. Тепер від нього, вже студента, ніякого спасу немає. На нашу сусідську біду він не на жарт захопився музикою й танцями. Магнітофон нагорі гримить так, що заглушає телевізор поверхом нижче, а від ультра-сучасних танцювальних па ледь штукатурка зі стелі не падає.

Звертає на себе увагу й особливість музикальних уподобань. Зазвичай це набір монотонних, ритмічних, без кінця повторюваних стуків і грюків. Суцільний ритм практично без мелодії: бум-бум-бум-бум (пауза) бум, бум-бум-бум-бум (пауза) бум. І так протягом години-двох, коли той один вдома: в обідню пору, або надвечір.

Але це було б півбіди, якби студент, як я вже казав, не був танцюристом. До того ж не аматором. Він займається танцями в якійсь студії, а відтак перетворив на данс-майданчик житлову квартиру. Так от, його тренування й репетиції, судячи зі звуків, що доносяться, це щось з розряду неймовірного, потойбічного, містично-божевільного. Складається враження, що він перетворюється на якогось монстра, як в знаменитому «Трилері» з Майклом Джексоном, і вовкулаком гасає по квартирі.

Студент щосили тупотить не лише ногами. Бо ті гупання дуже важко розподілити тільки на нижні кінцівки. То відбиває степ на місці, то з розбігу, наскільки це можливо у 28 метрах квадратних, високо підстрибує і з гуркотом приземлюється, а потім дзигою обертається, допомагаючи собі руками. І все це в шаленому темпі. Відтак у нас над головами стоїть суцільна канонада з гупання й тупотіння. Здається ще трохи, і стеля обвалиться. Буває, якщо увімкнене світло, в такт танцям починають блимати лампочки. Це неможливо витримати.

Свої номери він супроводжує вигуками, які більше притаманні ритуальним танцям диких племен з джунглів. Найбільш часто повторюваним є протяжне й пронизливе «у-у-у-у!!!».

Що характерно, під час нападів такого несамовитого шаленства цей «мауглі» абсолютно не реагує на будь-які спроби впливу на нього ззовні. Колись у відповідь на зауваження по телефону, кинув слухавку й продовжив свої танці. З тих пір він завжди, аби його ніхто не турбував і не відволікав, заздалегідь вимикає телефон: йдуть сигнали виклику, поки не обірвуться станцією.

Не допомагають ні дзвінки, ні стукіт у двері. Реакції - нуль. Він повністю у своєму «бум-бум-бум-бум (пауза) бум». А на залишений одного разу попереджувальний напис крейдою на його дверях, відповів на наших фарбою: «Пошли в задницу!».

Розмова з батьком танцюриста, точніше вітчимом, теж бажаного ефекту не дала, хоча той нібито й поспівчував і навіть обіцяв вплинути. Більше того, погодився з тим, що інакше ніж дебільними, музичні уподобання пасинка не назвеш. Визнав, що іноді сам, вимагаючи від того вимкнути магнітофон, так і каже: «вирубуй свою дебільну музику». Сказав, що спробує вплинути фінансовою політикою: секвеструє тому суми на кишенькові витрати.

Невідомо що там і як, але факт лишається фактом: несанкціоновані «концерти» тривають.

Мати ж танцюриста взагалі ошелешила. Аби не страждати від танцюльок її синочка, вона запропонувала... виходити на цей час кудись погуляти. А ще сказала, що нам, бачите, ще дуже пощастило із сусідами, бо ми не знаємо, якими вони бувають.

Навіть Мадонна і та, коли почала репетирувати концертні номери в своїх апартаментах на Мангеттені, вимушена була відмовитися від гамірної затії, наразившись на невдоволення сусідки. Щоправда, конфлікт був залагоджений щойно та подала на поп-королеву позов до суду.  

До речі. Я теж обміркував такий варіант. Як журналіст, самостійно, без жодної сторонньої допомоги, захистився в суді від п'яти позовів проти мене за Інтернет-публікації критичного змісту. Чотири були від ізраїльського доктора Петруніна, який має в Києві філіал своєї клініки, один - від дніпропетровської рекламної групи «О.С».

Зазнавши поразки в судах першої інстанції, Петрунін двічі подавав апеляційні скарги. Але і там перемога була на моєму боці. Рекламісти задовольнилися одним програшем в Бабушкінському райсуді Дніпропетровська. На цивільні справи за позовами ізраїльтянина з Натанії загалом пішло 2 роки. Судовий розгляд, ініційований ТОВ «О.С», розтягнувся на 3,5 р.

Отже, я знаю, що це таке - суд. Відчуваю його дух, атмосферу.

І саме тому мене аж ніяк не тягне звертатися туди. Бо судові процеси - це дуже клопітка і виснажлива справа, яка потребує надзвичайних зусиль: організаційних, інтелектуальних, морально-вольових. Я мислю в практичній площині і свідомий того як це виглядатиме, і в що це може вилитися.

Наприклад, яким чином підтвердити самі факти порушення цим «мауглі» тиші, а ще й довести, що вони поза всілякими нормами, приміром санітарними; що вони створюють психологічний дискомфорт, який робить неможливим перебування в помешканні?

Можна скласти акт, запросивши сусідів. Вони констатують музику і гупання. Підпишуться. Але хіба цей папірець підстава для винесення судом рішення? А може вони поставили підписи по дружбі?

Тому цього замало. Точніше сказати - всього нічого, так, дитячі пустощі. Потрібні висновки офіційних інстанцій, як от СЕС. Але ж ця процедура коштує. Не знаю, скільки конкретно, але факт, що послуга потребуватиме оплати. А якщо копійки зайвої немає? Та уявімо - знайшов. Що, СЕС має організувати спеціальну оперативну групу швидкого реагування, яка повинна бути завжди готовою до виїзду, аби провести необхідні заміри?

Ну включить той музику, почне тупотіти. Ми подзвонимо. В СЕС скажуть: «гаразд, виїжджаємо» (хоча все це вже з розряду фантастики). Виїхали. А на дорозі корки. Поки їхали годину-півтори, «мауглі» вже нагупався і вщух. Виключив музику й заснув. Що міряти «опер-групі» санітарів? Тишу? А далі як? Повторно їх замовляти? Знову гроші у касу? І скільки таке має тривати?

Як варіант, можна спробувати викликати міліцію. Але наскільки він тут підходящий і реальний? Ніхто ж нікого не ріже, не вбиває, не гвалтує. Всі залишаються у своїх помешканнях. В нас же не Америка і не ЄС, де поліцейські вважають своїм професійним обов'язком  допомагати громадянам у всьому в рамках законних повноважень.

Та на такий виклик наша міліція нізащо не виїде. Знайде купу відмазок. Черговий порадить звернутися зі скаргами у ЖЕК, в ту ж СЕС. Скаже, що зараз екіпаж на іншому виїзді і невідомо коли буде, і взагалі, у них тут, мовляв, трупи, зґвалтування, терористи, опозиція, а нам, бачите, музика заважає. Зрештою, запропонує вуха чимось заткнути.

Зауважте, що перелічені, майже не вирішувані, якщо здорово не пощастить, труднощі стосуються ще досудового етапу - складання позову, аби тільки було з чим йти до будинку правосуддя.

Невирішувана проблема створена на рівному місці. Здавалося б, це ж так просто: полюбляєш гучну музику –  будь ласка, слухай собі на здоров’я. Тільки, будь добрий, в навушниках. Поки у вухах не трісне. Якщо ж без навушників, тоді на такій гучності, яка б не заважала сусідам. А як зробили зауваження, то реагуй відповідно і негайно.

Танцюєш – класно, але ж, якщо не дебіл і не наволоч, то маєш розуміти, що живеш не в приватному маєтку, а в багатоповерхівці, і знизу теж хтось є. Займайся танцями у спеціально відведених і призначених для цього місцях: у студіях, спортзалах, на танц-полах, відкритих майданчиках.

Якщо ж не реагуєш на зауваження та демонстративно зневажаєш сусідів і на тебе ніякої управи немає, то як же тебе, тварюку, називати? Може краще тоді до звіринця, в якусь з кліток? Отам і танцюй собі до схочу на всіх чотирьох.