Мадонна "відпочиває"
Років з десять тому сусіди, що оселилися поверхом вище, добряче
підмочили нам ванну кімнату. На стелі з'явилася величезна водяна пляма, а
по стінах потекли струмочки.
Виявилося, що хлопчик-п'ятикласник пішов до школи,
залишивши відкритим кран. Після уроків винуватець пригоди завітав до нас. Тремтячи
від хвилювання, дуже просив не казати батькові про зроблену шкоду й зворушливо
присягався, що цього більше не повториться.
Звісно, після такого мужнього й
благородного для дитини вчинку, як явка з повинною, ніхто й гадки не мав комусь
скаржитися. Щиросердний акт каяття за
скоєне із клятвеною обіцянкою недопущення подібного відверто розчулив.
Десь з тиждень, аби не закоротило, не вмикали у ванні світло. Милися при
свічах, чекаючи, поки стеля висохне.
Нині ж від того чемного
хлопчика й сліду не лишилося. Тепер від нього, вже студента, ніякого
спасу немає. На нашу сусідську біду він не на
жарт захопився музикою й танцями. Магнітофон нагорі гримить так, що
заглушає
телевізор поверхом нижче, а від ультра-сучасних танцювальних па ледь
штукатурка
зі стелі не падає.
Звертає на себе увагу й особливість музикальних уподобань. Зазвичай це
набір монотонних, ритмічних, без кінця повторюваних стуків і грюків. Суцільний
ритм практично без мелодії: бум-бум-бум-бум (пауза) бум, бум-бум-бум-бум (пауза)
бум. І так протягом години-двох, коли той один вдома: в обідню пору, або
надвечір.
Але це було б півбіди, якби студент, як я вже казав, не був танцюристом. До
того ж не аматором. Він займається танцями в якійсь студії, а відтак перетворив
на данс-майданчик житлову квартиру. Так от, його тренування й репетиції, судячи
зі звуків, що доносяться, це щось з розряду неймовірного, потойбічного, містично-божевільного. Складається враження,
що він перетворюється на якогось монстра, як в знаменитому «Трилері» з Майклом
Джексоном, і вовкулаком гасає по квартирі.
Студент щосили тупотить не лише ногами. Бо ті гупання дуже
важко розподілити тільки на нижні кінцівки. То відбиває степ на місці, то з
розбігу, наскільки це можливо у 28 метрах квадратних, високо підстрибує і з
гуркотом приземлюється, а потім дзигою обертається, допомагаючи собі руками. І
все це в шаленому темпі. Відтак у нас над головами стоїть суцільна канонада з
гупання й тупотіння. Здається ще трохи, і стеля обвалиться. Буває, якщо
увімкнене світло, в такт танцям починають блимати лампочки. Це неможливо
витримати.
Свої номери він супроводжує вигуками, які більше притаманні ритуальним
танцям диких племен з джунглів. Найбільш часто повторюваним є протяжне й
пронизливе «у-у-у-у!!!».
Що характерно, під час нападів такого несамовитого шаленства цей «мауглі»
абсолютно не реагує на будь-які спроби впливу на нього ззовні. Колись у
відповідь на зауваження по телефону, кинув слухавку й продовжив свої танці. З
тих пір він завжди, аби його ніхто не турбував і не відволікав, заздалегідь вимикає
телефон: йдуть сигнали виклику, поки не обірвуться станцією.
Не допомагають ні дзвінки, ні стукіт у двері. Реакції - нуль. Він повністю
у своєму «бум-бум-бум-бум (пауза) бум». А на залишений одного разу
попереджувальний напис крейдою на його дверях, відповів на наших фарбою: «Пошли
в задницу!».
Розмова з батьком танцюриста, точніше вітчимом, теж бажаного ефекту не
дала, хоча той нібито й поспівчував і навіть обіцяв вплинути. Більше того,
погодився з тим, що інакше ніж дебільними, музичні уподобання пасинка не
назвеш. Визнав, що іноді сам, вимагаючи від того вимкнути магнітофон, так і
каже: «вирубуй свою дебільну музику». Сказав, що спробує вплинути фінансовою
політикою: секвеструє тому суми на кишенькові витрати.
Невідомо що там і як, але факт лишається фактом: несанкціоновані «концерти» тривають.
Мати ж танцюриста взагалі ошелешила. Аби не страждати від танцюльок її
синочка, вона запропонувала... виходити на цей час кудись погуляти. А ще сказала,
що нам, бачите, ще дуже пощастило із сусідами, бо ми не знаємо, якими вони
бувають.
Навіть Мадонна і та, коли почала репетирувати концертні номери в своїх апартаментах на Мангеттені, вимушена була відмовитися від гамірної затії, наразившись на невдоволення сусідки. Щоправда, конфлікт був залагоджений щойно та подала на поп-королеву позов до суду.
До речі. Я теж обміркував такий варіант. Як журналіст, самостійно, без жодної сторонньої допомоги, захистився в суді від п'яти позовів проти мене за Інтернет-публікації критичного змісту. Чотири були від ізраїльського доктора Петруніна, який має в Києві філіал своєї клініки, один - від дніпропетровської рекламної групи «О.С».
Зазнавши поразки
в судах першої інстанції, Петрунін двічі подавав апеляційні скарги. Але і там перемога
була на моєму боці. Рекламісти задовольнилися одним програшем в Бабушкінському
райсуді Дніпропетровська. На цивільні справи за позовами ізраїльтянина з Натанії загалом
пішло 2 роки. Судовий розгляд, ініційований ТОВ «О.С», розтягнувся на 3,5 р.
Отже, я знаю, що
це таке - суд. Відчуваю його дух, атмосферу.
І саме тому мене
аж ніяк не тягне звертатися туди. Бо судові процеси - це дуже клопітка і виснажлива
справа, яка потребує надзвичайних зусиль: організаційних, інтелектуальних,
морально-вольових. Я мислю в практичній площині і свідомий того як це
виглядатиме, і в що це може вилитися.
Наприклад, яким
чином підтвердити самі факти порушення цим «мауглі» тиші, а ще й довести, що
вони поза всілякими нормами, приміром санітарними; що вони створюють
психологічний дискомфорт, який робить неможливим перебування в помешканні?
Можна
скласти акт, запросивши сусідів. Вони констатують музику і
гупання. Підпишуться. Але хіба цей папірець підстава для винесення судом
рішення? А може вони поставили підписи по дружбі?
Тому цього замало.
Точніше сказати - всього нічого, так, дитячі пустощі. Потрібні висновки
офіційних інстанцій, як от СЕС. Але ж ця процедура коштує. Не знаю, скільки
конкретно, але факт, що послуга потребуватиме оплати. А якщо копійки зайвої
немає? Та уявімо - знайшов. Що, СЕС має організувати спеціальну оперативну групу
швидкого реагування, яка повинна бути завжди готовою до виїзду, аби провести
необхідні заміри?
Ну включить той
музику, почне тупотіти. Ми подзвонимо. В СЕС скажуть: «гаразд, виїжджаємо» (хоча
все це вже з розряду фантастики). Виїхали. А на дорозі корки. Поки їхали
годину-півтори, «мауглі» вже нагупався і вщух. Виключив музику й заснув. Що
міряти «опер-групі» санітарів? Тишу? А далі як? Повторно їх замовляти? Знову
гроші у касу? І скільки таке має тривати?
Як варіант, можна
спробувати викликати міліцію. Але наскільки він тут підходящий і реальний? Ніхто ж нікого
не ріже, не вбиває, не гвалтує. Всі залишаються у своїх помешканнях. В нас же
не Америка і не ЄС, де поліцейські вважають своїм професійним обов'язком
допомагати громадянам у всьому в рамках законних
повноважень.
Та на такий виклик наша міліція нізащо не виїде. Знайде купу
відмазок. Черговий порадить звернутися зі скаргами у ЖЕК, в ту ж СЕС. Скаже, що зараз
екіпаж на іншому виїзді і невідомо коли буде, і взагалі, у них тут, мовляв,
трупи, зґвалтування, терористи, опозиція, а нам, бачите, музика заважає.
Зрештою, запропонує вуха чимось заткнути.
Зауважте, що перелічені, майже не вирішувані, якщо здорово не
пощастить, труднощі стосуються ще досудового етапу - складання позову, аби
тільки було з чим йти до будинку правосуддя.
Невирішувана проблема створена на рівному місці. Здавалося б, це ж так просто: полюбляєш гучну музику – будь ласка, слухай собі на здоров’я. Тільки, будь добрий, в навушниках. Поки у вухах не трісне. Якщо ж без навушників, тоді на такій гучності, яка б не заважала сусідам. А як зробили зауваження, то реагуй відповідно і негайно.
Танцюєш – класно, але ж, якщо не дебіл і не наволоч, то маєш розуміти, що живеш не в приватному маєтку, а в багатоповерхівці, і знизу теж хтось є. Займайся танцями у спеціально відведених і призначених для цього місцях: у студіях, спортзалах, на танц-полах, відкритих майданчиках.
Якщо ж не реагуєш на зауваження та демонстративно зневажаєш сусідів і на тебе ніякої управи немає, то як же тебе, тварюку, називати? Може краще тоді до звіринця, в якусь з кліток? Отам і танцюй собі до схочу на всіх чотирьох.