Піховшек викрив мережу «солдатів революції» серед своїх колег та громадських організацій, які готують антивладний заколот

Викривальна стаття В'ячеслава Піховшека мені більше нагадала рапорт слідчого чи то агента НКВД. Не вистачає хіба що пропонованого терміну ув'язнення для цілої низки виявлених шкідників та злочинних організацій, які готують підступний заколот проти партії та її вождя у 2015 році. В даному випадку - «Регіонів» та Віктора Федорича Януковича.  

В оприлюднений перелік підступних підривників стабільності та ворогів покращення потрапили: Інститут масової інформації та його очільниця Вікторія Сюмар, шеф-редактор Інтернет-видання «Детектор медіа» Наталія Лігачова й однойменна з сайтом громадська організація, а також рух «Стоп цензурі».

Окрім цього - «Українська правда»,  Олена Притула, Мустафа Найєм, Вахтанг Кіпіані, рух «Чесно» і його складова «Владометр», «Демократичний альянс», названий автором списку напівпартією та майбутньою «Порою» - «боевым отрядом для событий 2015 года», епіцентром яких, як можна зрозуміти, стане Межигір'я.

Окремо були виділені особливо небезпечні активістки: Наталія Соколенко, а надто - Тетяна Чорновіл, як така, що являє собою чи не найбільшу загрозу для президентської резиденції. Під прямою підозрою в організації підривної діяльності також опинилися Олег Рибачук («Центр.UA") й Євген Бистрицький з фонду «Відродження» тощо.

Причому, як зауважує «слідчий» Піховшек, це далеко не повний перелік, над яким він продовжує працювати і обіцяє регулярно поповнювати новими прізвищами й назвами організацій: «Этой статьей я анонсирую и начинаю серию публикаций о «солдатах будущей революции. Тех, чья работа уже сейчас «заточена» на то, чтобы провести в нашей стране в 2015 году «революционный вариант».      

Сприймаю допис цілісним і самодостатнім твором журналіста-енкаведиста, що не потребує коментарів, який варто читати лише для того, аби зайвого разу приколотися над чорноротим автором - вірним солдатом Партії регіонів, безкінечно відданим ідеалам стабільності, полум'яним будівничим нової країни, запеклим ненависником Помаранчевого Майдану і всього, що з ним пов'язано. Хіба що можу запропонувати нагородити  Піховшека якоюсь відзнакою МГБ-НКВД.

В СРСР брежнєвської доби такий «рапорт» неодмінно б призвів до негайних арештів його фігурантів та запроторення їх до тюрем і психлікарень. При Сталіні подібна, назвемо її «доповідна записка», коштувала б згаданим в ній особам життя. З огляду на те, яких колосальних обертів за нинішнього керівництва держави і за поки що незакріпленої в Конституції керівної ролі Партії регіонів, досягла радянізація України з чіткими елементами неосталінізму, доля вказаних у «списку Піховшека» персон видається не такою вже однозначною і безхмарною.