Скандал зі «столицей хохлов» в «эстонском» кросворді у виданні облради «Зоря-город» отримав доволі несподіване і навіть парадоксальне продовження. З рубрики щось на зразок «навмисно не вигадаєш» або «неймовірно, але факт».

«Тепер же виплили назовні ще скандальніші подробиці, - читаємо у замітці  «За «столицу хохлов» покарали … найщирішого українця газети облради». - Бо покарали не просто «стрілочника», а найбільш затятого українця бюджетного видання Миколу Чабана! Адже під час виходу у друк скандального номеру газети саме він, на свою біду, виявився випусковим редактором.

Отож Миколі Петровичу від легкого на розправу голови облради, який пообіцяв «розібратися», дісталася догана. Як пояснює Микола Чабан, у нього вчитатися у цей кросворд навіть не виникало думки. Бо це, по-перше, презумпція авторського права, яку, зрозуміло, ніхто не має порушувати. А по-друге, за всього бажання випусковий редактор не мав ніякого права до чужого авторського продукту якісь правки внести.

Найпарадоксальніше у цій історії те, що заслужений журналіст України, член Спілки письменників України Микола Чабан є таким собі нетитулованим «головним українцем» видання, яке існує коштом платників податків, що для цивілізованого європейського співтовариства, до якого так прагне Україна, вже саме по собі незбагненно.

Микола Петрович на Дніпропетровщині є людиною неповторною і, певною мірою, унікальною. Бо саме він є автором цілої низки публіцистичних публікацій і книг, де розповів про вихідців з Дніпропетровщини, які знайшли свою долю чи пов'язані з далеким зарубіжжям, досліджує долі найяскравіших постатей в українській діаспорі зарубіжжя, з якими підтримує постійний контакт. Саме його перу належать унікальна монографія «Діячі Січеславської Просвіти», книга «Сучасники про Яворницького» та багато інших.

Тепер же, як не дивно, покарали саме його. Отож доводиться говорити про «стрілочника». Проте у даному випадку навіть з цим переборщили, бо який же може бути стрілочник з людини, яка у Дніпропетровську зробила для української справи як ніхто інший і тій же «Зорі» вірою и правдою служить понад 20 років? А тепер постраждав через «хохлів».

На щастя, Миколі Петровичу пощастило - його хоч не звільнили. А от багаторічному коректору видання Ларисі Сальковій пощастило менше. З подачі «рішучого але мудрого» голови облради жінці показали на двері, незважаючи на те, що коректор - посада чисто технічна і втручатися в зміст чужих текстів він не має жодного права».

Автор називає Миколу Чабана "нетитулованим "головним українцем" видання". А я б посперечався. Бо таки титулований, та ще й як! В цьому можна переконатися з довідки, що подається в кінці допису.

Не применшуючи численних звитяг та заслуг «неповторної і певною мірою унікальної людини», якою є добродій Чабан, відважуся на запитання: чи такий вже пан Микола «стрілочник»? Якщо журналіст був випусковим редактором скандального номеру, а значить контроль за якістю кінцевого продукту – того, що вийде у друк, входив  у його безпосередні посадові обов’язки, то формально, кому ж як не йому і відповідати за те, якою читач у підсумку побачив газету і що в ній прочитав? До того ж, Микола Петрович завідує культурним відділом видання. Кросворд надрукований на останній сторінці в рубриці «На досуге». А хіба дозвілля не має бути культурним? Також його компетенція.

Звісно, краще й справедливіше було б, аби відповідальність понесло керівництво: головред, його заступники, голова наглядової ради, ну і само собою, автор рубрики. Я – тільки «за»! Бо вважаю «столицу хохлов» саме тим випадком, коли мають отримувати догани або звільнятися найперші посадові особи видання.

Але випусковий – теж не стороння людина. Все, в кінцевому рахунку, на ньому сходиться. Така вже його сумна доля. Хіба це може бути для когось новиною, а надто – для аксакалів журналістики? Принаймні, так навчали мене: раз ти випусковий, значить найвідповідальніший, бо раптом щось –  в першу чергу дістанеться саме тобі. Щоправда, це було у відділі новин обласного радіо, де ніяких кросвордів, зрозуміло, бути не могло.

Щодо звільненої коректорки, то, будучи людиною здорового глузду й не без почуття національної самоповаги, тобто нормальною українкою (для цього навіть не обов’язково бути етнічною, достатньо і за громадянством), теж могла б, помітивши «хохлів», відповідним чином просигналізувати. Але вочевидь, для неї це не звучало образою. Дивно і гірко.

Такі ж питання до ведучої рубрики.

Але, як би цей перелік потенційно відповідальних співробітників не виглядав, такого не може бути, аби винними виявилися всі, окрім випускового редактора.

Можна й загострити: наскільки взагалі морально працювати такому патріоту і вболівальнику за все українське в настільки антиукраїнській, вбивчій своєю совковістю газеті? Адже кросворд зі «столицей хохлов» – це лише верхівка айсбергу. Є ж іще ціла купа всього. У виданні – суцільний офіціоз, дифірамби владі,  хроніки «покращення», пропаганда партії регіонів, радянщина, більшовизм та інші антиукраїнські речі. З номера в номер. Газету  гидко до рук брати. А в «Зорі-город» навіть слова українського не зустрінеш! Все підкреслено-демонстративно російською, ніби Дніпропетровськ не українське місто. Тому і поява «хохлів» в газеті видається не такою вже прикрою випадковістю. Вони логічно випливають з направленості видання, його змісту.

То як же панові Миколі – «найбільш затятому», «нетитулованому головному» українцю – там працюється? Невже не спричиняє жодного дискомфорту? Не вірю. Не може такого бути. А якщо так, то чому ж він і досі там? Чому «головний українець» в колективі не проявляє громадянської позиції? Як на мене, то є  в житті такі моменти, коли краще набратися відваги, аби гримнути дверима і піти, ніж лишитися. Позаяк є речі, які не співставні з розміром грошової винагороди. Приміром, та ж сама національна честь і гідність. Хіба це може прикрашати людину – освячувати своєю «неповторністю й унікальністю» таку газету? Адже вона очевидно не відповідає професійним стандартам. Бо це ж не журналістика, а сором і ганьба. Яскравий приклад того, якою газета не повинна бути.

Не знаю, що писала найстаріша в області «Зоря» в роки Голодомору, коли ще була «Звєздою» - Микола Чабан як співавтор народної книги-меморіалу "33-й: голод" (1991, Київ) та інших досліджень на цю тему, краєзнавець, член правління Всеукраїнської Спілки краєзнавців про це краще розповість. Можу лише здогадуватися, що нічого не писала. Одначе твердо переконаний, що якби щось подібне влаштували на Дніпропетровщині зараз, то і нинішня «Зоря» не обмовилася б про народне лихо бодай рядочком. А писала б за вказівкою згори. Скоріше за все про те, які щасливі селяни і як успішно реформується аграрний сектор області під мудрим керівництвом президента, уряду, а також місцевої адміністрації – вірних солдатів партії регіонів.

«Як пояснює Микола Чабан, у нього вчитатися у цей кросворд навіть не виникало думки. Бо це, по-перше, презумпція авторського права, яку, зрозуміло, ніхто не має порушувати. А по-друге, за всього бажання випусковий редактор не мав ніякого права до чужого авторського продукту якісь правки внести».

То виходить, що газета може поставити у номер будь-який кросворд, про що завгодно, навіть з матюками, і жоден випусковий редактор ніяк не зможе на це вплинути? В горезвісний кросворд не правки слід було вносити, а повністю його вилучати, не допускаючи до друку. Шукати якийсь інший. Що, такому досвідченому редактору з понад двадцятирічним стажем роботи у виданні важко було зметикувати? Дуже шкода, що в заслуженого журналіста й члена спілки письменників Миколи Чабана навіть думки, як написано, не виникло вчитатися. А мав би, якщо сидів на випуску! І вжити запобіжних заходів, відкоригувати ситуацію.

Є такі журналісти, не помилюся, коли скажу, що їх переважна більшість, які прагнуть зберігати свої насиджені місця за будь-якої редакційної політики видання, в якому працюють. Попри свої переконання, попри особисте людське й національне «я». Що би не відбувалося – втриматися на посаді є їхнім головним завданням. Вони все готові пробачити, проковтнути, не помітити чи зробити вигляд. Воліють пересидіти в закутку: тихо, не висовуючись, ніби нічого їх не торкається. Такою є їхня моральна позиція, професійний і, зрештою, громадянський вибір. Якщо хтось вважає подібну модель поведінки гідним прикладом, то я не з числа їхніх однодумців. В даному випадку ми побачили, як хибна стратегія відгукнулася найнесподіванішим чином. Курйозним, але напрочуд повчальним.

Окрім хвилі протесту, яку здійняв в Інтернеті, що призвела аж до вибачення Удода, я ще й в прокуратуру подав. За образу національної честі й гідності українців. Там прийняли заяву до розгляду. То що тепер, бігти забирати її? І взагалі, якщо такий кросворд виходить в номері, який випускає провідний українець газети, чого ж тоді можна очікувати від інших випускових, не настільки національно свідомих?

Довідково:

Чабан Микола Петрович народився 5 березня 1958 року в м. Дніпропетровськ. Закінчив філологічний факультет Дніпропетровського державного університету за спеціальністю "Українська мова та література". Відтоді працює в газетах Дніпродзержинська і Дніпропетровська. Нині – редактор з питань культури дніпропетровської обласної газети "Зоря".

Заслужений журналіст України (2007).

Делегат Другого (1996) і Четвертого позачергового (2004) письменницьких з’їздів, учасник П’ятого з’їзду (2006). Член правління Всеукраїнської Спілки краєзнавців з 1996, член Міжнародної асоціації білорусистів і делегат Четвертого міжнародного конгресу білорусистів (Мінськ, 2005).

Бібліографія праць М. Чабана, що стосується питань культури, історичного та літературного краєзнавства, зібрана у краєзнавчому альманасі "Січеславщина" (1998, Дніпропетровськ) та в окремій бібліографії (2009, Дніпропетровськ), виданих Дніпропетровською обласною науковою універсальною бібліотекою. Статті про М. Чабана вміщені у щорічнику "Українська журналістика в іменах" (Львів) і енциклопедичному довіднику "Українці Австралії" (2001), куди він потрапив як власний кореспондент газети "Вільна думка" (Лідкомб, Австралія).

За словник нагороджений премією НСПУ ім. Валер’яна Підмогильного (2004). Лауреат премії ім. народного артиста України А. Хорошуна (1993) та Почесного диплома ім. академіка Дмитра Яворницького (1994) за книжку "Січеслав у серці", лауреат акції "Людина року" (1995, Дніпродзержинськ) у номінації "Журналіст". 2004 року нагороджений відзнакою міського голови Дніпродзержинська за книжку "Мандрівки старим Кам’янським". Лауреат року часопису "Кур’єр Кривбасу" (1994,1995).

Член Національної Спілки письменників України (з 1996-го року).

Пише українською мовою.

Відшукав, зібрав воєдино і уперше опублікував окремим виданням літературно-критичні статті професора Дніпропетровського інституту народної освіти Петра Єфремова (брата академіка Сергія Єфремова) "Молитва Богу невідомому" (1993, Дніпропетровськ). Видавець творів і спогадів про політв’язня комуністичних таборів, розстріляного німецькими нацистами Михайла Пронченка "Кобза" (1994, Дніпропетровськ, співупорядник син поета Анатолій Пронченко). Упорядкував і видав історичний нарис професора Павла Козаря "Лоцмани Дніпрових порогів" (1996, Дніпропетровськ) і його ж вибрані розвідки "На Дніпрельстан через пороги" (2000, Дніпропетровськ). Один із співупорядників видання "Епістолярна спадщина академіка Д. І. Яворницького. Випуск 2. Листи діячів культури до Д. І. Яворницького" (1999, Дніпропетровськ). Видав збірку білоруського фольклору "Заспявай мне на матчынай мове" (2000, Дніпропетровськ). У його упорядкуванні і з його передмовою вперше видано українською мовою роман Олексія Ніколаєва про Нестора Махна "Перший з-поміж рівних" (2000, Дніпропетровськ). Микола Чабан упорядкував і видав до 100-річчя з дня народження видатного українського прозаїка Валер’яна Підмогильного збірник спогадів про нього "Нащадок степу" (2001, Дніпропетровськ, перше і друге видання). Він також упорядкував хрестоматію "У старому Катеринославі (1905 – 1920 рр.). Місто на Дніпрі очима українських письменників, публіцистів і громадських діячів" (вийшла в 2001 р. до 225-річчя Дніпропетровська). Він один із співавторів ювілейного видання "Дніпропетровськ: минуле і сучасне" (2001, Дніпропетровськ).

Співавтор народної книги-меморіалу "33-й: голод" (1991, Київ). У співавторстві Миколою Чабаном видані книжки подорожей "Забутою Україною" (2006, 2008, Дніпропетровськ), "Чую ваш голос. Родоводи надпорізьких сіл Волоського і Майорки" (2008, Київ). Разом з фотокором Дмитром Кравченком видав книжку подорожей Чернігівщиною "Украина моя" (2010, Дніпропетровськ). Спільно з Лесею Степовичкою і Олександром Ратнером упорядкував книжку "І поліг наш народ, наче скошене жито... Голодомор 1932-1933 років на Дніпропетровщині" (2008, Дніпропетровськ). Разом із Лесею Степовичкою упорядкував ґрунтовне видання енциклопедичного типу "Шевченкіана Придніпров’я" (2008, Дніпропетровськ). Микола Чабан підготував до друку (як упорядник, автор передмови і приміток) книгу спогадів секретаря історика Дмитра Яворницького померлого в Канаді Миколи Костюка (1915-1997) "Поруч з Яворницьким" (2008, Дніпропетровськ). У серії "Кіномитці Придніпров’я" Дніпропетровська обласна наукова бібліотека ім. Первоучителів слов’янських Кирила і Мефодія видала його книжку "Піонер українського кіно Данило Сахненко" (2010, Дніпропетровськ), присвячену 100-річчю українського кіновиробництва.

Співавтор аудіокниги “Письменники Дніпропетровщини – шкільним бібліотекам” (2012, Дніпропетровськ).

Автор книг про діячів українського національного відродження на Придніпров’ї "Вічний хрест на грудях землі" (1993, Дніпропетровськ), "Січеслав у серці" (1994, Дніпропетровськ), "Сучасники про Д.І.Яворницького" (1995, друге видання 2006, Дніпропетровськ), навчального посібника "Січеславці у Центральній Раді" (2000, Дніпропетровськ); біобібліографічного словника "Діячі Січеславської "Просвіти" (1905-1921)" (2002, Дніпропетровськ), "Мандрівки старим Кам’янським (книга про минуле Дніпродзержинська)" (2004, Дніпропетровськ), "Птахи з гнізда Придніпров'я. До 200-річчя Катеринославської класичної гімназії" (2005, Дніпропетровськ), книга містить 55 нарисів про славних випускників гімназії.

(з сайту "Літературна Дніпропетровщина")

Моральна комісія готова розглянути «эстонский» кросворд про «столицу хохлов» в газеті дніпропетровської облради «Зоря-город»

Дніпропетровська прокуратура прийняла до розгляду заяву щодо приниження газетою облради «Зоря» національної честі й гідності українців та естонців

Голова Дніпропетровської облради Євген Удод вибачився за "хохлів" в його газеті

Газета Дніпропетровської обласної ради "Зоря" назвала Київ... "столицей хохлов"