Матвій Ганапольський: у «Браті» нічого образливого для українців немає

Днями ефір Матвія Ганапольського на радіо «Вєсті» телефоном підступно «підірвав» якийсь пан Микола. Раптово звинуватив євреїв у тому, що вони нібито розікрали та обібрали Україну. Дісталося й самому ведучому. За компанію. У відповідь Матвій Юрійович назвав додзвонювача моральним уродом, який паплюжить Україну і є дуже вдалим персонажем для путінської антиукраїнської пропаганди, бо якраз такі й підживлюють її.

Затаврували ганьбою слухача як негідника-антисеміта й інші шанувальники програми, висловивши її автору цілковиту підтримку. Отже, прикрий інцидент отримав достойний фінал.

А  вже наступного дня між іншим слухачем та Ганапольським відбулася міні-дискусія з приводу дилогії Олексія Балабанова «Брат». Українець обурювався цим кіно як образливим для своєї національної  честі й гідності. Проте Матвій Юрійович з ним не погодився. 

У притаманній йому манері спілкування зі слухачами, де він - високоповажний професор, а слухач - недоумкуватий  студент («я 25 років в ефірі!» - не втомлюється час від часу повторювати Ганапольський)  - гуру  радійної справи дорікав, що ті, кому цей фільм не до вподоби, просто неправильно зрозуміли стрічку, не оцінили закладену в ній іронію, гумор. Мовляв, нічого образливого там для українців немає.

"Вы мне, гады, ещё за Севастополь ответите!" - прозвучало у другій частині фільму задовго до російсько-української війни та анексії Криму (ще у 2000 р.). То за Ганапольським виходить, що українські глядачі і тоді мали веселитися й зараз повинні це сприймати за безневинний жарт, який нічого спільного з образою, «наїздом», погрозою не має? Дивна логіка, а надто - з огляду на сучасні події, які наочно довели, що з приводу українців у росіян все завжди було дуже серйозно. Яка там до біса іронія!

Цілком логічно припустити, що якби зараз знімали «Брат-3», то головний герой  воював би на Донбасі. Принаймні, такі як Даня і його братуха легко вписуються у контингент, що прибуває з Росії.

Хоча у фільмі дістається не лише українцям. Нагадаю, що кавказці там - «гнида черножопая»; американці - «говно», «уроды»; темношкірі  - «нигеры», «черный, как сволочь». Та й євреї для Багрова - «не очень». З'ясовуючи у вуличного торговця Гофмана національність, Даніла непокоїться, чи той, бува, не єврей, «а то я как-то евреев не очень». Щоправда, остання фраза в порівнянні з попередніми звучить куди толерантніше.

Шкода, що даючи належну відсіч ксенофобії і національним образам в одних випадках, метр Ганапольський  не бажає помічати їх в інших - там, де вони не менш очевидні.