Матвій Ганапольський проти того, щоби українці називали вулиці на честь своїх героїв
У середу, 1 жовтня, в ранковому ефірі ведучий радіо «Вєсті» громадянин РФ Матвій Ганапольський висловився проти присвоєння українським вулицям імен видатних історичних діячів та героїв сучасності. Натомість запропонував називати якось нейтрально, пославшись при цьому на російський досвід (цитати зі стенограми передачі на сайті "Вєстєй"):
"Матвей ГАНАПОЛЬСКИЙ, ведущий: ...В России с недавнего времени, хотя уже
давно, сделали принцип только географических названий. То есть, этот принцип не
делали, его не объявляли, но, например, все станции метро, новые, носят только
название географические: Петрова Дальнее, Петрова Ближнее. Понятно, что это
будет на века".
Ведучий виніс питання на інтерактивне голосування:
"...Как вам кажется, новые улицы должны называться именами людей каких-то,
пусть даже заслуженных, или географическими названиями?
Павел НОВИКОВ, ведущий: Апельсиновая, Абрикосовая, чем-то посторонним".
Згодом Ганапольський розвинув тему, навівши таку мотивацію:
"Просто я заметил, что есть такая история, что стоит в городе огромный
памятник, к нему приходят люди, кладут цветы и прочее. Потом маленький мальчик
спрашивает, что папа, а кто это? На что папа отвечает, что ладно, идем, не
знаю. Такое чаще всего бывает, когда улицы снова и снова переименовывают. Меня
в этом смысле устраивает Америка, где цифры - это там уже чересчур. В Канаде не
цифры. В Канаде просто географические названия. Тенденция у тебя видна?
Павел НОВИКОВ, ведущий: Очень хорошо видна. Сейчас пятнадцать к восьмидесяти
четырем процентам.
Матвей ГАНАПОЛЬСКИЙ, ведущий: Это что?
Павел НОВИКОВ, ведущий: Имена пятнадцать процентов - имена выдающихся людей.
География - восемьдесят четыре.
Матвей ГАНАПОЛЬСКИЙ, ведущий: Можно было обратить внимание, что люди понимают,
что да, герои, но пройдет тридцать лет, и эти герои не в политическом смысле, а
просто - это наши герои, это герои нашего времени. Проспект Княгини Ольги,
понимаю, потому что Княгиня Ольга выдержала за тысячу лет. Проспект Князя
Владимира, понимаю - это как песня звучит. Очень уважаю этих героев...
Наверное, в этом есть справедливость. Можно памятники им ставить. Улица - это
надолго. Я родился на Кутузова во Львове. Но Кутузова, конечно, переименовали. Улица Зеленая, на которую выходит
улица Кутузова, так и осталась.
Павел НОВИКОВ, ведущий: Зелена, вона Зелена, длиннющая и такая красивая".
Здавалося б, ну й що з того? Що тут поганого? Все б нічого, тільки такі, на перший погляд, безневинні підходи в топоніміці
насправді означають відмову від історичної спадщини та національної ідентичності.
Російський журналіст в українському ефірі пропонує українцям увіковічувати у назвах
вулиць не своїх
видатних діячів та героїв, а
географічні назви, або ж апельсини з помідорами.
Отака топоніміка - це один зі способів перетворення українців на
"хохлів-малоросів", манкуртів, безбатченків, на людей без роду, без
племені. А саме такими нас і хоче бачити путін. Бо народ, який назвами вулиць
віншує не знаних патріотів,
державників, митців, вчених,
борців за Незалежність, а фрукти й овочі чи кольори веселки - значно легше завоювати.
Лише вдумайтесь: за логікою Ганапольського виходить, що краще назвати вулицю, приміром, "Фіолетовою",
ніж на честь та у вшанування пам'яті загиблих Героїв Майдану чи АТО. Бо, мовляв, це зараз вони герої, але не факт, чи залишатимуться вони такими років за
тридцять. А от фіолетовий завжди буде фіолетовим. Якої моралі і совісті має бути людина, аби не соромитися
виступати з такими ідеями тут і зараз? Озвучувати подібне на всю
багатостраждальну країну, до того ж не будучи її громадянином, а лише приїхавши
сюди на заробітки.
Раніше Матвій Ганапольський відзначався
у своїх ефірах на радіо «Вєсті» тим, що:
-
казав,
що в дилогії Балабанова «Брат» нічого образливого для українців немає, як і
жодної ксенофобії, лише - гумор;
-
порівняв
організаторів Львівського форуму видавців з нацистами за бойкот і маркування
російської книжки триколором;
-
дискредитував ідею створення авторитетними українськими науковцями та журналістами
заснованого на документальній базі історичного сайту «Лікбез», нав'язуючи
слухачам думку, що цей ресурс є контрпропагандою російській версії української
історії. Тому всі події трактуватиме і перекручуватиме на користь України, а відтак
сайт апріорі не можна вважати об'єктивним.
-
розповів
анекдот про росіянина і українця, де першого називав «рускім», а другого - «хохлом».
Попри те, що Ганапольський є
представником російської ліберальної журналістики, тобто опозиційної до
путінського режиму, він все одно лишається носієм та ретранслятором
нехай і ліберального, але таки "руского міра". Так би мовити, «руского міра-лайт». В силу своєї російської натури він
природно перебуває в російському ментальному, історичному, культурному полі,
яке не розуміє та не сприймає УКРАЇНСЬКЕ, не бачить в ньому ніякої цінності. От російський ліберал і не усвідомлює, коли переступає межу.
Як тут не згадати, що російський ліберал
закінчується там, де починається українське питання.
Матвій Юрійович не помічає, як ображає, як ранить своїм словом. Не відчуває
ані найменшого докору сумління. Навіть тіні. Йому невтямки, що коїть неподобство. І
Ганапольському це не поясниш - не зрозуміє. А я не розумію, чому українці мають
таке терпіти у своїй же країні й скільки це триватиме?
P.S.
Вчора співвітчизник та колега Ганапольського по радіо, постійний експерт "Вєстєй", політичний журналіст Іскандер Хісамов в ефірі "Точки
зрения" з Юлією Литвиненко
назвав "беркут"... жертвою Майдану.