За що мене забанив Інститут Медіа Права?

На Фейсбук-сторінці ІМП побачив пост про участь його директора Тараса Шевченка в програмі "Година "Че" з Єгором Чечериндою на "Еспресо.tv":

"Інститут Медіа Права

— разом із Taras Shevchenko".

Реагуючи на означену тему, у коментарях під постом розмістив два лінки на мої дописи.

Перший - "Іскандер Хісамов на радіо "Вєсті" сказав, що українці радіють обвалу рубля, як свого часу азербайджанці – землетрусу у Вірменії". Чи потрібно комусь пояснювати мою мотивацію розміщення цього лінка саме під таким постом? Очевидно, що і пост, і лінк торкаються теми розпалювання міжнаціональної ворожнечі. Шевченко говорить про газету "Вєсті, а я - про однойменне радіо. Обидва ЗМІ входять в один медіа-холдинг - "Мультмедіа інвест груп" Ігоря Гужви. Супроводив посилання питанням про коментар ІМП.

І другий лінк - "Інститут Медіа Права: порівнювати українців з нацистами - можна"

Невдовзі відгукнулася співробітниця ІМП, менеджер зі зв'язків з громадськістю Олена Захарян:

"Олексій Мазур рада за вас, що ви знайшли універсальний спосіб підвищувати відвідуваність свого блогу, розміщуючи лінки на нього із скандальними заголовками в пабліках) багато людей і ботів просувають себе за рахунок провокацій - успіхів і вам на цьому тернистому шляху )".

Після чого виявив, що лінки вилучені, а я позбавлений можливості залишати на Фейсбук-сторінці ІМП коментарі.

А тепер питання: в чому скандальність заголовків і яким чином вони не відповідають змісту статей? В чому саме моя скандальність і провокаційність?

Адже в першому дописі я цитую політичного оглядача радіо "Вєсті", громадянина РФ Іскандера Хісамова, а в другому - дослівно передаю відповідь магістра права Ігоря Розкладая на чітко сформульовані мною запитання щодо висловлювань росіянина Матвія Ганапольського в ефірі тієї ж радіостанції:

"Я хочу, аби Інститут Медіа Права дав свою оцінку на предмет відповідності медійному законодавству та іншим законам України висловлюванню ведучого радіо "Вєсті" Матвія Ганапольського, якого він припустився в ефірі радіостанції. Ганапольський, зачитуючи заяву організаторів Львівського форуму видавців: «...Здесь написано так: «Украинские книготорговые компании будут предупреждены о неуместности продажи книг российского происхождения в нынешних условиях. В случае, если украинские издания привезут на Форум книги, изданные в России, они должны быть промаркированы».  То есть, на них будет стоять марка - «Сделано в России». Вот как, знаете, как в этих самых, в гетто ставили шестиконечную звезду и писали: «jude» - «евреи». Вот так и на книжках будет написано - «русские». http://dusia.detector.media/blog_alekseia_mazura/25721

Я вбачаю в цих словах образу українців за національною ознакою, оскільки тут українці порівнюються з нацистами. Бо влаштування єврейських гетто є одним зі злочинів нацистів. Вважаю це порівняння аморальним, некоректним, несправедливим, образливим і невиправдано надмірним, таким, що принижує нашу національну честь та гідність. Ви вважаєте це висловлювання оціночним судженням чи образою? Якщо оціночним судженням, то на яких підставах? Як ви вирізняєте оціночне судження від образи? Якщо це образа, то за якими статтями можна притягти Ганапольського до відповідальності і якої саме - адміністративної чи кримінальної? Якщо це образа, то як має діяти Нацрада з питань телебачення та радіомовлення? Юрій Артеменко називає слова Ганапольського оціночним судженням http://dusia.detector.media/blog_alekseia_mazura/26581 . Ваш колега по медіаправу з ІМІ вже висловився. Про це - тут: "Порівняння українців з нацистами – оціночне судження чи образа? Коментар медіаюриста, що лишає питання відкритим" http://dusia.detector.media/blog_alekseia_mazura/26832."

Після чого навів надіслану електронною поштою відповідь Ігоря Розкладая:

"Олексію, поясню. Ви не уповноважені всіма українцями захищати їх права. Ви можете захищати права себе або осіб, які вас на це уповноважили. Тобто, якщо би вас особисто Ганеопольський назвав фашистом, то ви б могли подати дифамаційний позов.

Також не існує відповідальності за образу, тому що образа є внутрішнім відчуттям особи і інша особа не може передбачити, що ображає іншу. Свобода слова передбачає, що різні особи можуть висловлювати різні думки, навіть ті, що нам можуть не подобатися, шокувати, обурювати. І винятки з цього права мають бути дуже чіткі, а насамперед заклики до повалення державного ладу, мова ворожнечі, захист авторитету правосуддя тощо.

Висловлювання Ганапольського мені не подобаються, тому що вони гіперболізовані і порівняння з гетто, нмд, є некоретними. Водночас, я розумію, що журналіст має право, обговорюючи суспільно-важливі теми, вдаватися до гіпербол і певних провокацій. Особливо в ситуації, коли є ризик перетворитися на дзеркало Росії - запровадити пропаганду, заборонити все і вся, ввести мораль на рівні держави і т. ін.

Інше питання, якщо журналіст, журналісти, або програмна політика радіо щоденно експлуатують певні теми, або принижують групи людей за певною ознакою, то це уже точно лягає в сферу етики і має бути предметом етичноїї комісії. Власне, я вам ще раз рекомендую, якщо ви бачите порушення, звернутися туди і отримати висновок комісії з цього питання".

То в чому провокаційність з мого боку? Де я не правий? Які претензії до заголовку? Де в репліці Розкладая сказано, що порівнювати українців з нацистами не можна? Навпаки, ще раз, цитую: 1. "Свобода слова передбачає, що різні особи можуть висловлювати різні думки, навіть ті, що нам можуть не подобатися, шокувати, обурювати." 2. "Висловлювання Ганапольського мені не подобаються, тому що вони гіперболізовані і порівняння з гетто, нмд, є некоретними. Водночас, я розумію, що журналіст має право, обговорюючи суспільно-важливі теми, вдаватися до гіпербол і певних провокацій".

А що означає, якщо журналіст "має право"? Чи можна це зрозуміти, що якщо журналіст "має право", то йому "НЕ можна"? Хіба не очевидно, що якщо журналіст "має право", то це означає, що йому "можна"? Саме тому я і використовую слово "можна" у заголовку.

Мені давав відповідь магістр права Ігор Розкладай - не приватний чи випадковий юрист, якого я зустрів на вулиці, а співробітник Інституту Медіа Права. То в чому провокативність чи некоректність заголовку? 

Після того, як я розмістив цю замітку і поінформував про це Розкладая, він висловив зауваження:

"Ви заради своєї мети маніпулюєте коментарями, бо вам не подобається, що немає такого правила, яке б дозволило посадити Ганапольського. Але жоден медіаюрист вам не дасть позитивної відповіді. Єдиний конструктивний шлях я вам запропонував - КЖЕ (Комісія з журналістської етики) і виводити це в етичну площину. Якщо сумніваєтеся, можете з ними порадитися. Це явно краще, ніж  писати черговий блог, як ви не почули бажану відповідь ще й в тональності "ІМП вважає". Ми не говорили про оціночне судження ІМП чи пак офіційну позицію. Ми говорили про юридичні механізми. Це трошки  різні речі".

На що я йому відразу ж відповів:

"А чому ж не казали про оціночне судження, якщо я саме про це вас і запитував? Але ви відповіли так, як відповіли. Я нічим не маніпулюю. Я викладаю коментарі в такому вигляді, в якому вони мені були надані. Де ж маніпуліяція? Я викладаю дослівно ваші коментарі і супроводжую їх своїми коментарями, своїми оціночними судженнями. А що, мені не можна? Лише  Ганапольському можна? І звертався я саме до ІМП, за офіційною позицією. І це чітко видно з моїх запитань: "Я хочу, аби Інститут Медіа Права дав  свою оцінку" - чітко сказано. А тепер ви мені про юридичні механізми. Я це і сприйняв офіційною позицією ІМП. Бо саме до Інституту і звертався. І ще не можу зрозуміти, чому ви без кінця рекомендуєте мені звертатися  до КЖЕ, якщо я не можу туди звернутися, бо у висловах Ганапольського  немає особистого наклепу на мене (а умовою звернення до КЖЕ є саме особисті образи чи наклепи)".

Я формулюю запитання, відсилаю магістру права, той їх читає, чомусь розуміє по-своєму, потім відповідає про "трохи інше" і дорікає мені за оприлюднену відповідь, відтворену слово в слово! Причому, спілкування відбувалося електронною поштою, тобто не телефоном і без диктофону. Отже я не розшифровував плівку, де міг статися якийсь збій. Я просто скопіював і переніс відповідь у текст замітки. То в чому моя провина? Що я зробив не так?

А щодо того, що це не є позиція ІМП, то я ж саме за нею до ІМП і звертався! Я писав на електронну скриньку ІМП - info@medialaw.kiev.ua. Тобто не особисто Розкладаю. А він відгукнувся. Звідки мені знати, що коли я звертаюся до ІМП за оцінкою ІМП і зазначаю це в питанні, а потім Розкладай мені відповідає, то Розкладай, виявляється, не говорить від всього ІМП, а тільки від себе та ще й "трохи про інше", ніж його запитували?

І що, може таке бути, що магістр права Розкладай думає так, а ІМП - сяк? Чи були випадки, коли б вони в чомусь розходилися? Наведіть, будь ласка, приклади. І це при тому, що потім сам же Розкладай пише, що я не знайду жодного (!) медіаюриста (тобто не лише в ІМП, а ніде взагалі), який би міг дати на це питання якусь іншу відповідь. То які до мене претензії в плані неправильного позиціонування отриманої відповіді?

А якщо оцінка Розкладая якимсь дивом розбігається з оцінкою ІМП, то що заважає Інституту висловити її, відмінну від розкладаєвської? Після публікації, про яку я повідомив ІМП, від нього, як "колективного органу", нічого не надійшло. Ані заперечень, ані уточнень.

Що ще цікаво - виходить, що сам Розкладай розуміє і легко допускає право журналіста на "провокаційність", а менеджер зі зв'язків з громадськістю ІМП Олена Захарян звинувачує мене в провокації. Та ще й у такій, якої насправді в моїх діях і близько немає!

І вся ця катавасія - замість дієвої допомоги у захисті українців від національних образ і принижень та розпалювання міжетнічної ворожнечі, що лунають в українському ж ефірі від громадян країни-агресора! Як це розуміти і що це коїться?

"Інститут Медіа Права – це незаангажований аналітичний центр, що об’єднує юристів та експертів, які спеціалізуються у медіа праві та правах людини. Місія Інституту Медіа Права - сприяти розвитку суспільства активних громадян через підтримку громадських ініціатив, незаангажовану, професійну медіа експертизу, розробку та імплементацію якісного інформаційного законодавства, освіту, юридичний захист прав журналістів та громадян, захист свободи слова та основоположних прав людини. Інститут засновано 1 лютого 2005 року".

P.S Скидається на те, що наші глибоко шановні й високо професійні медіаюристи лише на словах проти розпалювання міжнаціональної ворожнечі і за відповідальність за це журналістів. Взагалі і в цілому. А коли справа стосується конкретних випадків, то вони або не вбачають у таких висловлюваннях нічого протиправного, визнаючи право журналіста на певні провокації, або не бажають цим займатися, ігноруючи прохання про коментарі. Чи навіть звинувачують у провокаціях тих, хто до них з цим звертається.

Читай також:

Порівняння українців з нацистами – оціночне судження чи образа? Коментар медіаюриста, що лишає питання відкритим

Подвійні мораль і стандарти «чуваків» та «чувіх» з ІМІ

Шеф-редактор радіо "Вєсті" Сакен Аймурзаєв каже, що Матвій Ганапольський не порівнював українців з нацистами

Матвій Ганапольський наполягає, що порівнював українців з нацистами правильно. Євген Кисельов підтримав колегу

Від скромності Матвій Ганапольський точно не помре

Матвій Ганапольський проти того, щоби українці називали вулиці на честь своїх героїв

Матвій Ганапольський на радіо "Вєсті": "Споймали русский и хохол золотую рыбку..."

Виконавчий директор ІМІ Оксана Романюк про ініціативу щодо виключення Олени Бондаренко з НСЖУ: "Це цікава ідея"