Політологічний тренд щодо Ходорковського як наступника Путіна набирає обертів у ЗМІ
У Дніпропетровську не наполягають на першості в цьому дискурсі, але й не відмовляються від неї
Цей допис у блогах на сайті "Преса України" датується 01 листопада 2014, 10:45. Стався у мене, дипломованого політолога (випускника Дніпропетровського державного університету 1998 р.), такий інтуїтивний спалах. Вирішив його про всяк випадок зафіксувати, поділившись своїми роздумами в Інтернеті:
В Росії наближається час «Х»?
У вересні після презентації в Парижі свого руху «Відкрита Росія», даючи інтерв’ю газеті “Ле Монд» на фестивалі, присвяченому 70-ти річчю цього видання, екс-глава «ЮКОСу» і багаторічний політв’язень Михайло Ходорковський заявив, що готовий стати президентом для подолання кризової ситуації.
«Я не был бы заинтересован в идее стать президентом Российской Федерации в то время, когда моя страна развивалась бы нормально… Но если представится необходимым преодолеть кризис и провести конституционную реформу, основная часть которой будет состоять в перераспределении президентской власти судебной системе, парламенту и гражданскому обществу, я буду готов взять на себя эту часть работы", - заявив опозиційний до путніського режиму бізнесмен.
Примітно, що до цього Ходорковський казав, що не збирається брати активної участі в російській політиці, хоча готовий сприяти змінам в країні як громадський діяч.
Слова про готовність до президентства Ходорковський виголосив за чотири роки до найближчих виборів глави держави.
Нещодавно ж він заявив, що не віддаватиме Крим Україні, якщо стане президентом. Це було сказано відразу після аналогічної заяви Навального, ніби навздогін.
З чого б це Ходорковському, не сіло не впало робити такі резонансні, можна сказати програмові політичні відозви?
А раптом причина в тому, що в певних олігархічних та політичних колах визріває серйозне незадоволення Путіним і вони готуються до можливого його усунення? А для того підшукують найбільш підходящу заміну. І вирішили зупинитися на кандидатурі Ходорковського.
Відтак, спочатку той дає сигнал, що він не проти, що називається, в принципі, а надто – у кризовий час. А потім посилає наступний месидж - заявляє сакральне для росіян «Крим наш». Чим дає зрозуміти, що попри те, що є демократом, повертати Україні відтяпане диктатором Путіним не збирається.
Отже, якщо Захід і невелику частину росіян він задовольнятиме своєю демократичністю, прихильністю до реформ і курсу на європеїзацію (наскільки це можливо) Росії, то основну масу своїх співвітчизників він заспокоює тим, що не повертатиме анексований Крим. У такий спосіб Ходорковський ніби розширює базу своєї підтримки, яка знадобиться у потрібний час.
Назвемо його «часом Х».
У правилах користування зазначено, що правки у допис можна вносити лише протягом доби після публікації на сайті.
Мандрую вчора Фейсбуком. Відвідую сторінку Олексія Гараня. Бачу розміщений ним лінк на статтю російського політолога Олександра Морозова* "Уход Путина" від 22 грудня. Зацікавився, прочитав. Це ж треба, як співпало (щодо Ходорковського):
"До «черного вторника» 16 декабря вопрос об отставке Путина и досрочных выборах выглядел совершенно безосновательно. Но сейчас необходимо обсуждать и этот - пусть и по-прежнему маловероятный - сценарий выхода России из тяжелого экономического и политического кризиса/.../
Тем не менее уход Путина - как экстраординарное системное решение - возможен. Тем более, что постсоветская история России знает такой пример: в 1996 году Борис Ельцин ушел до окончания второго президентского срока. Больше того, легко представить себе ситуацию, при которой только добровольный уход Путина и будет некоторой гарантией сохранения созданной им системы
Такое решение может быть принято только самим Путиным в кругу его ближайших и давних сотрудников. Оно будет означать досрочные выборы, в которых должен участвовать преемник, получивший публичную поддержку уходящего Путина. Условия появления такой фигуры известны: это должен быть человек, с одной стороны, способный сохранить систему, а с другой, создающий новые опции для диалога с Западом. Это должен быть опытный руководитель, который способен выглядеть достойным преемником для населения. Он должен быть гарантом и сохранения «путинского консенсуса» для политической и экономической верхушки. Но также он должен быть опознаваем руководством стран - мировых лидеров в качестве «системного» держателя ядерной кнопки. Таких фигур в окружении Путина достаточно много. Трудно представить себе консенсус вокруг таких фигур, как Медведев или Сечин, но вполне можно представить себе переход власти к Сергею Иванову или Сергею Собянину. Они оба удовлетворяют всем требованиям перехода. Очевидно, что для так называемых «партнеров», т.е. лидеров G7, любая новая кандидатура будет предпочтительнее Путина, который уже не сможет до конца своей политической карьеры стать вновь желательным собеседником не только для нынешних, но и для будущих руководителей США, Германии, Великобритании. Новая фигура - пусть и из той же обоймы - создает хотя бы формальные возможности новых коммуникаций.
Интересно, что Ходорковский с осени 2014 года действует в перспективе, учитывающей досрочный уход Путина. Некоторые его заявления, болезненно воспринимаемые в России антипутинской общественностью, обращены не к ней, а в первую очередь к путинской элите и Западу. В частности, он заявил, что Крым не может быть возвращен волюнтаристски, так как это потребует системного решения. Также он заявил, что санкции Запада неэффективны и вредят России. Ходорковский делает совершенно конкретный шаг - он пытается «продать» себя путинской системе в качестве преемника. Заявление о санкциях - это сигнал о том, что Ходорковский, располагая символическим капиталом и коммуникациями на Западе, мог бы решить вопрос о снятии санкций. Ходорковский держит себя, как политик, который в дальнейшем смог бы гарантировать спокойный уход со сцены наиболее одиозным путинским сотрудникам. Также как это сделал в свое время сам Путин в отношении ближайшего окружения Ельцина: никто из этого окружения не преследовался, за исключением нескольких фигур, вступивших на путь открытой конфронтации (например, Березовский)".
Ото буде прикол, якщо так і станеться! Скоріше б. Україна і світ зачекалися благої звістки...
-----------------
*Александр Морозов - российский журналист, политолог. С августа 2011 года – главный редактор «Русского журнала», директор Центра медиаисследований УНИК. В 2008—2013 постоянный автор Slon.ru, Colta.ru, Forbes, OpenSpace.ru, публиковался также в «Газете.ру», «Ведомостях», «Свободной прессе», «Русском журнале», журналах «Континент», «Пушкин» и др.