Директор ІМП Тарас Шевченко: "Нацрада може штрафувати за контент. І регулятори у всіх країнах це роблять. Це норма."
Так в інтерв'ю Віталію Портникову на радіо "Свобода" керівник Інституту медіа права, член Громадської ради при Міністерстві юстиції, секретар Громадської ради при Комітеті Верховної Ради з питань свободи слова та інформації Т. Шевченко прокоментував бездіяльність Нацради з питань телебачення і радіомовлення у наведенні ладу в українському ефірі та традиційні відмовки регулятора від впливу на ліцензіатів.
"– На мою думку, головна проблема у тому, що в першу чергу Нацрада з питань телебачення і радіомовлення на підставі існуючого законодавства могла робити в десятки і в сотні разів більше. І якби вона робила те, що вона мусила би робити, то не виникало би необхідності ухвалювати, взагалі піднімати питання про ці закони. Натомість Нацрада переконувала рік, що вона не має жодного права виносити жодні санкції за контент. Допоки не сталося питання з «Інтером». Вони згадали, що таки мають.
Але до цього ми їм прямо говорили, давали їм роз’яснення, як це робити, юридичні довідки, а члени Нацради казали: ні-ні-ні, ми не маємо жодного права!
– Чому? У Вас є пояснення?
– Звичайно. Тому що і цей склад, і всі колишні склади переважно формувалися представниками олігархічних каналів, які не зацікавлені, щоб Нацрада була регулятором. Їхній інтерес – відстоювати інтереси свого медіа…
– Тобто там просто баланс інтересів.
– Так, це баланс інтересів, де представлені у тому числі й інтереси «Інтера». І чому ми дивуємося, що по «Інтеру» не було ніяких претензій? Так там (у Нацраді – ред.) теж є людина, яка захищає «Інтер», яка захищає «Плюси», яка захищає холдинг Пінчука. І так було завжди.
Нацрада намагалася ставити ще раніше у свою заслугу, що вони нічого не роблять. Наприклад, ми нікого не покарали під час виборів – які ми хороші, бо ми ж нікого не покарали! Але таке ухилення від виконання прямих обов’язків, як правило, завжди було на користь найсильніших учасників ринку, тому що вони тоді завжди в кращій ситуації і мають більше можливостей щось на цьому отримати.
– А який вихід в цій ситуації? Якщо Нацрада і далі буде формуватися за рахунок балансу інтересів олігархічних кланів, і парламент також є, можна сказати, частковим віддзеркаленням інтересів олігархічних кланів, то це просто, я сказав би, ідилія.
– Ми живемо не в ідеальній країні. Ми всі це розуміємо. Але тут є два підходи з точки зору юридичної стратегії. Чи ми намагаємося писати такі закони як для нормальної демократичної країни і сподіватися, що все ж таки прийде такий час і з’явиться нормальний склад Нацради, який буде нормально виконувати свої обов’язки, чи нам треба ці закони змінювати і намагатися їх так виламувати, перекручувати, щоб, власне, нівелювати всі ці зусилля, які робить Нацрада по тому, щоб нічого не робити.
Мені здається, що цим другим шляхом ми все рівно не прийдемо до якогось хорошого результату, що потрібен час, поки все-таки запрацює якісно і те законодавство, і Нацрада, як і має працювати.
Посилювати повноваження Нацради потрібно, тому що медіа-олігархи так само впливали на закони, щоб максимально урізати. Наприклад, згідно позиції, яку відстоюють всі асоціації мовників, Нацрада не має жодних підстав юридичних покарати за порушення, наприклад, за рекламу горілки. Тому що закон про телебачення говорить, що санкції виносяться за порушення закону про телебачення, а то – закон про рекламу. Тоді це йде у Держспоживстандарт, якому зараз взагалі заборонено проводити перевірки рішенням Кабміну, але навіть якщо і переводить, то штрафи мізерні.
Бояться телеканали санкцій Нацради, тому що на сьогоднішній момент навіть лише попередження означає, що ти потім втрачаєш право автоматично продовжити ліцензію. Потрібно розвивати регуляторні функції, власне, надавати ширші можливості Нацраді виносити рішення, відходити від цієї думки, яка витає у багатьох, що Нацрада не може штрафувати за контент. Може! І регулятори у всіх країнах це роблять. Це норма. Вони, власне, і мали розглядати.
І під час виборів, якщо у новинах писали про те, що якась партія аграрна набирала 7%, де близько і 1% не було, то це була очевидна брехня і очевидна неправдива інформація, яка базувалася на хибних фактах. І за це вони мали би притягувати до відповідальності. Тобто, якби вони це робили по ходу, не дійшло би до ситуації у новорічну ніч в принципі".
Після сказаного авторитетним медіаюристом Нацрада постає перед нами або некомпетентною, або ангажованою. Чи такою, що поєднує в собі і перше, і друге. Відмовки щодо відсутності законних повноважень з пропозиціями громадянам, якщо їм щось не подобається у контенті каналів, звертатися до суду самостійно - це давня пісня Нацради. Вона завела її щойно була сформована.
Згадую, приміром, ефір Юрія Артеменка з Сергієм Головатим на ТВІ влітку минулого року. Артеменко (не дослівно, але суть така): в нас немає повноважень; громадяни, звертайтеся до суду самі. Головатий: як це немає? Про що ви говорите? Причому тут громадяни, якщо ви регулятор і це прямі ваші обов'язки! І почав йому пояснювати повноваження, посилаючись на Конституцію та інші нормативні документи. Здавалося б, пояснив. Цілком доступною, зрозумілою мовою. Одначе результат - нульовий. Артеменко і далі як ніде нічого продовжує: в нас немає повноважень, звертайтеся до суду.
А британський аналог нашої Нацради - Офком - теж так працює? Відсилає всіх скаржників до суду? А за що Артеменко з компанією зарплату отримує? За рекомендації звертатися до суду і роз'яснення, що Нацрада тут - ні до чого, бо повноважень не має і на контент не впливає? Навіщо нам такий регулятор?
Якщо ж Нацрада не діє через свою ангажованість, підзвітність тим чи іншим олігархам - то це теж не діло! Вона ж називається Національною, а не олігархічною. Треба приводити у відповідність назву і зміст. Починати громадянську, журналістську, політичну кампанію з вимогами розпуску нинішнього складу й формування нового. І нема чого чекати.
З іншого боку є питання і до Шевченка. Невдовзі після рашистського вогнику на "Інтері" він коментував цей випадок і реакцію Нацради на "Громадському телебаченні". Тоді медіаправник сказав, що не вбачає законних підстав для застосування яких-небудь санкцій до каналу. Саме за кобзона. При цьому зазначив, що в ефірі "Інтера" були інші приклади, на які регулятор міг би відреагувати. Але не навів їх.
А коли я звернувся до ІМП за юридичною оцінкою порівняння українців з нацистами за бойкот і маркування російських книжок триколором, якого припустився ведучий радіо "Вєсті", громадянин РФ Матвій Ганапольський, то Ігор Розкладай і тут не знайшов відповідної законодавчої норми, яку б можна було застосувати. Так само жодної статті для Ганапольського і радіостанції не змогли підібрати і в Інституті масової інформації.
То якими ж тоді повинні бути порушення, щоби за них накладати на ліцензіата санкції? І чим тоді у своїй діяльності чи бездіяльності (на благо вітчизняного інформаційного простору) відрізняються від Нацради медіаюристи?
Читай також:
Ольга Герасим'юк "удручила" Євгена Кисельова
"З екранів лізе вата - Нацраді наплювати!"
"Інститут Медіа Права: порівнювати українців з нацистами - можна"
За що мене забанив Інститут Медіа Права?
