Куликов, Макаров, Михайлов, Єрема, Борсюк і Фройд
Сусідка, знаючи, які у мене впливові зв’язки, давно просить Вашу Дусю познайомити її з Борсюком. Коли його показують в телевізорі, тьотя Маша не відповідає на телефонні дзвінки і навіть вимикає своє мезозойське радіо, яке помре лише від бомбардування. А мені вона сватає Юрія Макарова. Мовляв, «інтєрєсний мужчина, много чітает, а, значит, точно нє будєт випівать». Як раз це «нє будєт випівать» для Вашої Дусі завжди було відштовхуючою інформацією. А взагалі моя сусідка заздрить мені. Каже, немає в її житті таких інтелектуалів, як у нас на телебаченні. Я спочатку кинулася кричати: «Та хто? Та там навіть про творчість Донцової нема з ким компетентно поговорити!» Але, поміркувавши, відмовилася від власних слів. Бо якби не наші політики в телевізорі, ми б може ніколи не знали, які у нас розумні ведучі. Володю Зеленського і Григорія Германа це не стосується. Нехай далі не читають, їх там не буде. Мова йде про справжніх інтелектуалів.
Ви тільки подивіться на вже згадуваного Макарова. Завжди ретельно причесаний, з пристойною, місцями інтелігентно сивою борідкою і обов’язково у діловому костюмі, пан Макаров належить до окремої касти плюсівських старожилів, які мають, до речі, чимало привілеїв. Це такий собі телевізійний дворянин. Коли пан Юрій прагне виглядати розумним, він веде нічні розмови з розумними людьми, коли сексуальним – пише книжки про інтимність, коли провокативним – знімає документальні стрічки. Колеги і підлеглі Юрія в моменти особливої відвертості зізнаються Вашій Дусі, що з Макаровим працювати нелегко. Кажуть, обіцяє і не робить. Одне слово – зірка, а не пацан! Однак, як згадаю його тихий голос і підморгування в кав’ярні «Бабуїн», відразу хочу опинитися на місці однієї з його ПІДЛЕГЛИХ.
Наступний інтелектуал підкорив увагу Вашої Дусі аж на цілу рекламу в серіалі «Тетянин день». Це Андрій Куликов – Містер Ікс українського телебачення. Він такий небагатослівний, що створює враження, ніби знає, чи є життя на Марсі. А ще Куликов – вегетаріанець. Колись я цілий тиждень їла з м’яса лише курятину і теж називала себе затятою вегетаріанкою. Але Андрій не такий. Він не їсть м’ясо, рибу, молочні продукти і навіть яйця, а по-нашому – він не їсть нічого. Обожнює гриби і знає про них більше, ніж вони про себе. А ще людина-загадка має принцип – їздити винятково громадським транспортом, хоча цілком може дозволити собі окреме авто, бодай у вигляді таксі. І, звісно, не можу не згадати про його повну байдужість до новинок одягу. Бренди йому, як і свинина, просто не цікаві.
Ще один розумник знайшовся у програмі bookСІТІ. Це Євген Михайлов. Не знаю, хто йому дружньо порадив робити такі великі паузи між словами, але вслуховуватися в них рішуче відмовляюся. Оскільки майже завжди встигаю забути, про що він говорив до паузи. А ще звертання пана Євгена до глядача – це здебільшого цитати. Я не проти, і звідки книголюб Михайлов бере частину підводок до сюжетів, вже здогадуюсь. Книжка «100 лучших афоризмов» – теж моя настільна. Довге волосся, елегантний костюм, затяжні інтонації та безкінченність книжок на власному фоні – це атрибути інтелектуальності Михайлова. І в руках, ви не повірите, він тримає... книжку! А не пенсне і не глобус.
Бути у списку інтелектуалів і Анатолію Єремі. Навіть я, відома критикесса сучасності, визнаю його повну досконалість. Завжди охайний і безмежно ввічливий. Особливі аплодисменти викликають його дуже відподальні стосунки з одягом. Фірмовий знак – картата сорочка і накинутий зверху зелененький светр. А ще недарма програма Єреми з’являється в ефірі так пізно. Особисто на мене його голос впливає, як колискова чи персен. Він м’яко та лагідно діє там, де я найбільше потребую допомоги – в ліжку, коли безсоння атакує.
І наостанок хочеться знову згадати Анатолія Борсюка – улюбленця публіки, ще одного брахмана каналу «1+1». За часів «Подвійного доказу» на фоні «абсолютного зла», тобто Корчинського, Анатолій виглядав янголом, що прилетів захистити знедолених. Змінивши стільки проектів, Борсюк, на диво, не втратив цікавість публіки. Він не зарозумілий, як Піховшек, і не манірний, як Михайлов. І чому це я така добра до Борсюка, навіть не знаю. Може, він мені за Фройдом мого батька нагадує...
Не вдаючись до глибин психоаналізу, а всього-навсього закінчивши ту півпляшку вина, що знайшлася «випадково», Ваша Дуся замріялася про світ, в якому усі розумні чоловіки – вродливі, а вродливі і розумні не ховаються на невідомих частинах планети, а десь поряд у Києві щиро страждають на самотність і чекають на загадкову веселу брюнетку (здається, я вже пишу щось зайве), ім’я якої починається на «Д»...
Засинаю, Ваша Дуся.
(фото Сергія Бечко, Олени Старостенко, 1plus1.tv, bookforum.com, 123rf.com)
